ЗДО №15 "Казка"

Методична розробка

«ДИТЯЧИЙ ОРКЕСТР У ДОШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ»

[”Музичний керівник” №3 за 2011 – Спеціалізований журнал за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, – с. 4-8; с. 54-56].

  Музика – це завжди зустріч з прекрасним і чудовий засіб навчання й відпочинку. Якщо музичні заняття у дошкільному закладі проходять жваво, цікаво та радісно, то діти не втомлюються і успішне засвоєння матеріалу дітьми гарантовано.  Музичне мистецтво відіграє велику роль у формуванні особистості дитини. Педагоги, ознайомлюючи дошкільників з доступними їм класичними та сучасними творами, розвивають музичний смак, вміння розуміти музику, розширюють загальний кругозір, підвищують культурний рівень дітей.  Ось чому потребує особливої  уваги  музична діяльність дітей.  У дошкільному навчальному закладі є  4 види музичної діяльності дошкільнят:

1.Музично – ритмічні рухи. 2.Слухання музики. 3.Співи. 4.Гра на дитячих музичних інструментах.

 На музичних заняттях у дошкільних закладах використовують різноманітні музичні інструменти, які допомагають дитині акомпанувати собі під час співу, танцю, музичної гри або слухання музики. Дошкільники можуть  грати нескладні  мелодії індивідуально і в ансамблі, імпровізувати  ритмічні і мелодійні поспівки. Так, наприклад, трикутник, якщо  грати тремоло, може кликати на свято або нагадувати  звучання  дзвіниці. А якщо взяти тоненьку металеву паличку і повільно  грати на трикутнику з паузою, то можна  уявити  крапельки дощу, який тільки починається, а потім, змінивши ритмічний малюнок на  більш дрібний та посиливши  динаміку, відтворити сильний дощ. Граючи на дерев’яних ложках, можна уявити цокання копит веселої конячки, коли вона біжить. Взявши у руки металофон, музичний керівник звертає увагу дітей на металеві пластинки  та дерев’яну паличку, за  допомогою якої  відтворюється  чарівне звучання  металофону. Паличку при цьому треба тримати тільки 1-2-3 пальцями, не зажимаючи при  цьому кисть руки, грати легко, ніби разом з

паличкою по металофону стрибає зелене жабенятко. А, запропонувавши дітям закрити очі, музичний керівник може зіграти на металофоні гліссандо і  запросити дошкільнят до казкової та чарівної країни, де живуть металофони. Після цього діти з великим задоволенням будуть грати на металофонах під музику. Дошкільнята зрозуміють, що музичні інструменти  можуть бути: бубни –  веселими,дзвіночки –  лагідними, тарахтальця – сердитими, дерев’яні ложки  –  спокійними, металофони – казковими. Вони  можуть відтворювати якийсь образ, співати і навіть говорити. Після цього діти з зацікавленістю будуть грати у оркестрі, виконуючи різні музичні твори, почуваючи себе, як справжні майстри-музиканти. Завдання і зміст музичного виховання визначають  асортимент іграшок для різних вікових груп. В роботі з дітьми раннього і молодшого дошкільного віку застосовують дзвіночки, маленькі бубни, тарахтальця та інші музичні іграшки,які звучать неголосно і м’яко. В цьому віці треба дуже бережно ставитися до музичного слуху малюків. Для дітей раннього віку перша музична іграшка – брязкальце. Вона зосереджує увагу дитини   на музичному звучанні.  У  віці 2-3 років дошкільників знайомлять з такими інструментами, як бубни, барабани, дзвіночки. Для дітей 3-4 років будуть цікаві сопілки, маракаси, музичні молоточки, ложки  Дітей 5-6 років музичний керівник знайомить з металофонами, ксилофонами, тарілками, трикутниками. В усіх вікових групах відбувається спілкування з музичними інструментами по – різному. Якщо найменші використовують музичні  іграшки, то у старших групах діти знайомляться з різними музичними інструментами,поступово навчаються на них грати. Дитячі музичні інструменти класифікуються за групами: 1. Струнні – цитри, балалайки, цимбали. 2. Духові – флейти, тріоли,сопілки. 3. Клавішно-язичкові – баяни, акордеони. 4. Ударно-клавішні – піаніно, рояль. 5. Ударні – бубни, металофони, трикутники, ксилофони, барабани, музичні молоточки, тарілки, брязкальця, маракаси, ложки.

Кожного разу, при знайомстві з новим музичним інструментом, потрібно звертати увагу дітей на  звукоутворення того чи іншого музичного інструменту, розсказати, що це за інструмент, показати технічні прийоми гри на ньому, виконати на ньому емоційно і виразно музичний твір.

Навчаючись гри на музичних інструментах діти повинні засвоїти і знати: ­ назви інструментів; ­ характер звучання інструментів; ­ прийоми гри на них; ­ розташування високих і низьких звуків; ­ назви нот і їх місце на інструментах; ­ правила користування і зберігання музичних інструментів.  Музичний репертуар для гри на дитячих музичних інструментах можна поділити так: 1. Маленькі твори для вправ.  2. Поспівки, пісеньки для індивідуальної гри. 3. П’єси, пісні для колективного виконання. Початкові вправи. З самого початку  треба  вчити дітей грати  на інструментах правильно і точно відтворювати ритм музичної п’єси або пісні, побудованої на одному звуці. Музичний керівник повинен сам проплескати ритм пісні у долоні, щоб діти уважно прослухали і запам’ятали його. Потім проплескати ритмічний малюнок разом з дошкільнятами. Впевнившись, що діти роблять все ритмічно правильно, можна дозволити їм зіграти цей ритм на музичних інструментах. Поспівки,пісеньки для індивідуальної гри. Для індивідуального навчання  доцільно брати маленькі пісні та поспівки з поетичним текстом. Допомагають цьому народні пісні. Це полегшує  запам’ятовування: діти співають, підіграючи собі на інструменті. З п’ятирічного віку дівчатка та хлопчики починають виявляти елементи творчості. Вони імпровізують під час  ігр, співів, танців, що розвиває їхні творчі здібності. Стало традиційним входити на групові музичні заняття до зали під музику. Це, безумовно, організовує дітей. Але музика не обов’язково повинна бути маршевого характеру. Діти можуть ввійти до музичної  зали тихенько, ніби крадучись, як мишки, чи спокійною, м’якою ходою, як лисички, або весело, навшпиньках, як балеринки. Це залежить від мети і тематики  заняття.   Під час входу дітей до зали  разом з грою музичного керівника може звучати  гра ударного музичного інструмента (бубна, дзвіночка, металофона, трикутника тощо), на якому грає вихователь або підготовлена до цього дитина. Це буде цікаво і корисно для всіх дітей.

При розучуванні музично-ритмічних вправ теж доцільно застосовувати гру на музичних інструментах. Дошкільники  будуть знайомитися з новими музичними інструментами, їх звучаннням, прийомами гри на них і одночасно розвивати свій музичний слух. Наприклад, при розучуванні і виконанні дітьми середньої групи  вправи «Пружинка» до гри на фортепіано можна додати гру на бубні. Під час виконання дітьми молодшої групи  вправи «Притупи» може звучати  музичний молоточок. А коли діти старшої групи рухаються «Прямим галопом», так і хочеться взяти у руки дерев’яні ложки і заграти на них.   П’єси, пісні для колективного виконання. Музичний твір, який розучується  оркестром, попередньо прослуховують на заняттях зі слухання музики, визначають його особливості: поділ на частини, фрази, динаміку, темп, ритм. П’єси, пісні для колективного виконання  діапазоном у 3-6 нот музкерівник розучує окремо з кожною дитиною (або групою) протягом декількох занять, а потім зводить їх  разом. Знайомлячись з твором, дошкільники  навчаються запам’ятовувати його, чути і розуміти музичну мову, що сприяє розвитку музичної пам’яті. Дошкільнята  з великим захопленням розучують музичні твори і навіть прагнуть вносити щось своє. І це потрібно всіляко підтримувати. Музичний керівник, який створює  дитячий оркестр, повинен подумати про розвиток музичних здібностей дошкільнят ( звуковисотного, ритмічного, тембрового слуху), про формування у дітей естетичного смаку, цілеспрямованості та активності на заняттях, про психологічну підготовку дошкільнят до виступів на концертах та ранках.  А основне завдання музкерівника – навчити дітей грати на музичних дитячих інструментах і одночасно викликати інтерес до музики, бажання самостійно виконувати музичні твори.  Етапи розучування музичних творів з дітьми на музичних інструментах:

а) ознайомити дітей з муз інструментом, зіграти на ньому, звернути увагу на зовнішній вигляд інструмента; б) показати, як його тримати і на ньому грати; в)  робота над правильністю гри на муз.інструменті; г) робота над ритмічністю гри; д) самостійна гра на муз.інструменті; ж) дружна гра в оркестрі муз.інструментів.

Мета оркестру –прилучити дитину до мистецтва, виховувати любов до  музики, знати назви музичних інструментів ,їх тембри звучання,  злагоджено та ритмічно грати на них  у оркестрі музичних дитячих інструментів. 

 Заняття з оркестром музичний керівник проводить у другій половині дня 1-2 рази на тиждень. Тривалість заняття – 15-20 хвилин. Максимальна кількість дітей в оркестрі – 12. Оркестр може складатися з однакових  музичних інструментів (наприклад, металофонів) або різних інструментів. Головне, щоб вони звучали злагоджено. Склад оркестру у дошкільному закладі часто доповнює фортепіано, на якому грає музкерівник. Оркестру музичних інструментів по праву належить чільне місце в системі музичного дошкільного виховання. Граючи в ньому, діти завжди радіють, набуваючи навичок гри на різних музичних інструментах. Виступи такого оркестру у дошкільних навчальних закладах надають яскравості святковим ранкам.

   ДОДАТОК

Металофон

Ксилофон

Тарілки

Брязкальце

Дзвіночки

Барабан

Сопілка

2012 рік:

1). Методична розробка ”Розучування нової пісні на музичних заняттях з дошкільниками”,  ”Музичний керівник” №7 за 2012 – Спеціалізований журнал за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, – с. 18-23. 2). «Пісня про літо», слова і музика Лариси Теряєвої

”Музичний керівник” №7 за 2012 – Спеціалізований журнал за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, – с. 23-25.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА З НАВЧАННЯ ДІТЕЙ СПІВУ

 НА ТЕМУ:

«РОЗУЧУВАННЯ НОВОЇ ПІСНІ 

НА МУЗИЧНИХ ЗАНЯТТЯХ З  ДОШКІЛЬНИКАМИ».

«Музичне виховання – це не виховання музиканта, а, насамперед, виховання людини»

Василь Сухомлинський

Навчання співу — одна з найважливіших складових роботи музичного керівника. Спів дає змогу дітям вчитися стежити за правильним звукоутворенням та дикцією, чистотою інтонації, диханням, ритмічним малюнком пісні. Щоб діти опанували ці навички, педагогу слід приділяти особливу увагу процесу розучування пісень.

Розучування нової пісні на музичних заняттях з дошкільниками

Співи є неодмінною частиною кожного музичного заняття у дошкільному навчальному закладі. Спів позитивно впливає на дитячий організм — зміцнює голосовий апарат, розвиває дихання, а також сприяє розвитку мовлення дітей, їхньої творчої фантазії, і, безсумнівно, музичних здібностей, зокрема:

 музичного слуху;  відчуття ритму;  музичної пам’яті.   Тому у вокальній роботі з дошкільниками музичний керівник має ставити перед собою такі завдання:

 розвивати природний голос кожної дитини, поступово розширюючи її співочій діапазон;  формувати у дітей співацькі навички та вміння співати виразно;  розвивати у дітей музичний слух;  навчати дітей співати під музичний супровід та без нього;  допомагати дітям в імпровізації поспівок та невеличких пісень;  навчати дітей використовувати розучені пісні в різних видах музичної діяльності.

Вимоги до пісенного репертуару

Основною вимогою до пісенного матеріалу на музичних заняттях з дошкільниками мають бути доступність тексту та художніх образів. Що менші діти, то доступнішими та яскравішими мають бути текст та музика пісні. Тематика пісень може бути різноманітною. Проте головне, щоб вона відповідала віку дошкільників, була їм зрозумілою та цікавою.

Правила підбору пісенного репертуару

У підборі пісень для музичних занять з дітьми дошкільного віку музичний керівник насамперед повинен враховувати співочий діапазон своїх вихованців, оскільки для кожного віку характерні свої відмінності, зокрема:

 у дітей 2–3 років діапазон голосу мі – ля першої октави;  у дітей 3–4 років діапазон голосу ре – ля першої октави;  у дітей 4–5 років діапазон голосу ре – сі першої октави;  у дітей 5–6 років діапазон голосу ре першої октави — до другої октави. У співочому діапазоні кожної дитини є звуки, які їй найзручніше співати. Це так звані примарні звуки — фа – соль першої октави. Пісні з домінуванням цих звуків завжди легко і швидко засвоюються дітьми.

Натомість нижні звуки діапазону — до, ре першої октави — не завжди інтонаційно правильно відтворюються дітьми, звучать у їх виконанні занижено та напружено. Тому не слід часто використовувати пісні, у яких ці звуки переважають.

Методичні прийоми

Процес навчання співу потребує уваги не лише з боку музичного керівника, а й з боку дітей. Адже під час співу діти вчаться:

 стежити за своїм диханням, за правильним звукоутворенням та дикцією, чистотою інтонації, за ритмічним малюнком пісні тощо;  прислухатися до виконання мелодії на фортепіано;  порівнювати свій спів зі співом інших;  злагоджено виконувати пісні під час колективного співу.

Щоб розв’язати ці завдання, музичному керівникові знадобляться знання певних методичних прийомів, зокрема:

 застосування диригентського жесту під час роботи з дітьми над темпом та динамікою твору;  показ напрямку руху мелодії за допомогою руки;  виконання вокальних вправ та поспівок для покращення чистоти інтонування, для формування правильного звукоутворення та дихання;  виконання різних ігрових вправ на покращення дикції та відчуття ритму.

Послідовність розучування нової пісні

Як правило, на кожному музичному занятті у дитячому садку діти виконують 2–3 пісні. Але перш ніж розпочинати розучувати нову пісню, музичний керівник має обов’язково виконати з дітьми вправи для розвитку голосу і слуху. І лише після цього можна розпочинати розучувати нову пісню.

Нова пісня розучується з дітьми у три етапи — упродовж 6–7 занять.

Перший етап — це ознайомлення дітей з новою піснею (перше заняття):

 вступна бесіда, ілюстрація пісні за допомогою наочних засобів;  виразне і емоційне виконання нової пісні педагогом;  бесіда з дітьми після ознайомлення з піснею, аналіз пісні;  повторне виконання нової пісні педагогом. Другим етапом в розучуванні нової пісні є оволодіння дітьми співацькими навичками (друге, третє, четверте та п’яте заняття). Для цього музичному керівникові потрібно:  нагадати дошкільникам нову пісню, емоційно виконати її під музику;  провести роботу з дітьми над чистотою інтонації (пофразне розучування мелодії пісні);  розучити з дітьми текст пісні, провести роботу над дикцією;  розвивати правильне звукоутворення дітей під час співу;

 провести роботу над вокальним диханням;  простежити, щоб діти виконували пісню у правильному темпі та ритмі;  провести роботу над співом дітей усією групою. Третій етап — це закріплення та повторення пісні (шосте, сьоме заняття). На цьому етапі діти демонструють:  художньо-виразне та емоційне виконання пісні під музичний супровід;  спів пісні хором, групою дітей або сольне виконання пісні під музичний супровід.

Сподіваємося, що наведені вище методичні рекомендації з розучування нової пісні стануть вам у пригоді і сприятимуть перетворенню цієї кропіткої роботи на захоплюючий, творчий процес.

Співочий діапазон — це відстань від найнижчого до найвищого звуку, в межах якого голос дитини звучить дзвінко, легко, без напруження

Додаток 1

Конспект занять з розучування нової пісні

Перше заняття

МЕТА:

 ознайомити дітей з новою піснею.

ЗАВДАННЯ:

 проілюструвати зміст пісні за допомогою наочних засобів;  викликати у дітей емоційний відгук на музику.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

Музичний керівник: Діти, нарешті до нас прийшло тепле літо! Спритні жучки грають в піжмурки, ховаючись у ромашках, а веселі та працьовиті бджілки літають над квітами та збирають солодкий нектар.

Музичний керівник демонструє дітям яскравий малюнок.

Музичний керівник: Зараз я заспіваю вам нову пісню. Ви послухайте її уважно, а потім розповісте, про що ця пісня і який у неї настрій.

Пісня «Пісня про літо» (див. с. )

Музичний керівник: Діти, вам сподобалася пісня? (Відповіді дітей.)

Музичний керівник: А про кого у ній співається? (Відповіді дітей.)

Музичний керівник: А який настрій та характер у цієї пісні? (Орієнтовні відповіді дітей: «Ця пісня радісного настрою і має танцювальний характер. Адже усі комашки весело зустрічають літо, співають і дружно танцюють у парах».)

Музичний керівник: Молодці! Пропоную вам ще раз послухати пісню і спробувати її запам’ятати.

Музичний керівник виконує пісню вдруге.

Друге заняття

МЕТА:

 розучити з дітьми по фразах мелодію першого куплету пісні.

ЗАВДАННЯ:

 провести з дітьми роботу над чистотою інтонування;  навчити дітей чітко відтворювати ритмічний малюнок першого куплету пісні.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

Музичний керівник: Діти, давайте пограємо у гру «Луна». Це гра на увагу. Я нагадаю вам мелодію пісні «Пісня про літо», а ви уважно її послухайте і спробуйте повторити за мною.

Музичний керівник грає на інструменті лише мелодію пісні і співає її на склад «ля». Він звертає увагу дітей на те, що звуки мелодії у перших трьох тактах розташовані поруч і їх треба співати дуже близько один до одного, а коли в мелодії з’являються стрибки — намагатися дотягнутися до верхнього звуку, наче дістаючи іграшку з полички. Діти повторюють спів за музичним керівником, який рукою показує їм напрямок руху мелодії.

Музичний керівник: А тепер нехай наші голосочки відпочинуть, а ручки — поплескають. Слухайте уважно ритмічний малюнок пісні, який я плескатиму у долоні, і спробуйте повторити його за мною.

Спочатку музичний керівник промовляє слова першого такту пісні і плескає його ритм. Діти повторюють за музичним керівником, і так зі всіма тактами першого куплету пісні.

Музичний керівник: Ми з вами старанно розучили мелодію та ритм першого куплету. Давайте виконаємо його без музичного супроводу, уважно слухаючи спів одне одного.

Музичний керівник грає лише мелодію пісні і стежить,чи правильно діти її інтонують, точно відтворюють ритм пісні. Якщо діти заспівають перший куплет пісні інтонаційно чисто і ритмічно чітко, можна запропонувати їм заспівати його під музичний супровід.

Третє заняття

МЕТА:

 розучити слова приспіву, другого та третього куплетів пісні.

ЗАВДАННЯ:

 провести роботу над правильною дикцією дітей.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

Музичний керівник: Сьогодні, діти, ми розучимо пісеньку «Пісня про літо» до кінця. Але будьте уважні, на вас чекає сюрприз.

Музичний керівник пошепки, але з твердою артикуляцією, зачитує дітям по фразах слова приспіву, другого та третього куплетів. Потім пропонує дітям зробити те саме.

Музичний керівник: А тепер, діти, давайте пограємо у гру «Передай секрет на вушко». Цим секретом будуть слова пісні, які ви по фразах, пошепки, передаватимете одне одному. Старайтеся, щоб слова звучали чітко і зрозуміло.

Після засвоєння тексту пісні діти співають її разом з музичним керівником без музичного супроводу.

Четверте заняття

МЕТА:

 розвивати у дітей навички правильного звукоутворення.

ЗАВДАННЯ:

 виконати з дітьми низку вправ для формування навичок вокального дихання.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

Музичний керівник: Діти, сьогодні ми навчимося при співі правильно брати дихання. Уявіть, що ви тримаєте у руках пахучу квіточку і вдихаєте носиком її приємний аромат, а від задоволення ротиком видихаєте довге «а-а-а». Так само утворюється і дихання при співі.

Діти виконують вправу на вдих та видих. Музичний керівник пропонує їм стежити за рухами його руки: коли рука піднімається вгору брати коротке дихання через ніс, а коли вниз — спокійно робити видих через рот. Цю вправу діти повторюють 5–6 разів.

Після цього музичний керівник співає пісню зі словами і рукою показує дітям, коли потрібно брати дихання.

Музичний керівник: А тепер давайте всі станемо біля своїх стільців і покажемо, як правильно брати дихання під час співу.

Діти показують, як вони правильно дихають.

Музичний керівник: Молодці! Тепер ми можемо заспівати пісню під музичний супровід від початку до кінця.

Музичний керівник грає музичний супровід до пісні, а діти колективно виконують її.

П’яте заняття

МЕТА:

 розвивати у дітей відчуття музичної форми.

ЗАВДАННЯ:

 пояснити дітям значення інструментального вступу до пісні;  навчити дітей вчасно розпочинати спів після інструментального вступу;  навчити дітей співати пісню в єдиному темпі.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

Музичний керівник: Діти, всі ви добре знаєте, що пісня складається зі слів та музики. Але композитор, який пише музику до пісні, дбає ще й про те, щоб налаштувати виконавців на характер пісні. Для цього він пише інструментальний вступ. Цей вступ ми уважно слухаємо і готуємось до співу. Я нагадаю вам пісеньку «Пісня про літо», а ви зверніть увагу на її інструментальний вступ.

Музичний керівник виконує пісню з інструментальним вступом.

Музичний керівник: Ви помітили, що спочатку звучав вступ, а потім — сама пісня? (Відповіді дітей.) Щоб закріпити ці знання, давайте пограємо у гру на увагу. Я почну грати вступ до пісні, а ви підкажете мені плесканням у долоні коли треба розпочинати спів.

Музичний керівник грає вступ до пісні і початок пісні. Діти плесканням у долоні визначають кінець вступу і початок співу. Гра проводиться 1–2 рази.

Музичний керівник: А зараз замість оплесків, після вступу одразу розпочнемо наш дружній спів.

Діти виконують пісню під музичний супровід.

Шосте заняття

МЕТА:

 навчити дітей визначати настрій пісні, її характер.

ЗАВДАННЯ:

 навчити дітей художньо-виразно та емоційно виконувати пісню під музичний супровід;  формувати у дітей навички синхронного співу.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

Музичний керівник: Діти, сьогодні на вас чекає музична загадка. Я заграю вам пісню, а ви спробуйте вгадати, що це за пісня і яка в неї назва.

Музичний керівник грає пісню «Пісня про літо». Діти відгадують назву пісні.

Музичний керівник: Діти, хто з вас може розповісти про що співається в цій пісні? (Орієнтовні відповіді дітей: «У цій пісні співається про жучків, метеликів та комашок, які весело зустрічають літо».)

Музичний керівник: А який характер у цієї пісні? (Орієнтовні відповіді дітей: «Ця пісня веселого, танцювального характеру».)

Музичний керівник: А як треба її співати? (Орієнтовні відповіді дітей: «Співати її потрібно легко та радісно».)

Музичний керівник: А тепер, діти, давайте виконаємо пісню так, як ви сказали.

Діти виразно виконують пісню під супровід музичного керівника.

Музичний керівник: Пропоную провести конкурс-змагання на краще виконання пісні по групах. Перший куплет з приспівом виконуватиме перша група дітей, другий куплет з приспівом — друга група, а завершимо пісню всі разом.

Музичний керівник ділить дітей на дві групи. Діти виконують пісню по групам.

Музичний керівник: Молодці! Ви всі дуже старалися, тож перемогла дружба!

Сьоме заняття

МЕТА:

 розвивати у дітей вміння застосовувати вивчений матеріал у різних видах музичної діяльності;  виховувати у дітей творчу активність.

ЗАВДАННЯ:

 провести з дітьми музичні конкурси на краще виконання пісні;  виконати пісню під зімпровізований дітьми супровід на музичних інструментах;  заохотити дітей до таночку під супровід пісні.

МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ:

 маракаси;  брязкальця;  бубони;  дзвіночки;  металофони;  трикутники.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

Музичний керівник: Діти, сьогодні ми проведемо три музичні конкурси:

«Найкращий соліст», «Веселий музикант» та «Зірковий танцюрист». Під час першого конкурсу кожен з вас по черзі співатиме пісеньку «Пісня про літо», але не від початку до кінця, а всього по два рядки з пісні. Переможе той, хто найвиразніше та найемоційніше виконає фрагмент пісні. Переможці конкурсу отримають звання «Найкращий соліст».

Музичний керівник проводить прослуховування. Діти виконують свої фрагменти пісні під музичний супровід. Після цього всі разом визначають, хто був найкращим.

Музичний керівник: Солісти визначені!

Музичний керівник називає імена переможців, усі діти аплодують.

Музичний керівник: Діти, а які музичні інструменти можуть супроводжувати цю пісню? (Орієнтовні відповіді дітей: «Куплети пісні можуть супроводжувати маракаси, брязкальця, бубони, а приспів — дзвіночки, металофони, трикутники».)

Музичний керівник пропонує дітям утворити оркестр. Діти обирають собі музичні інструменти і грають на них під музичний супровід пісні. Після цього обираються переможці конкурсу «Веселий музикант».

Музичний керівник: А тепер запрошую всіх до таночку.

Під музичний супровід музичного керівника діти танцюють, виконуючи довільні танцювальні рухи. Після закінчення танцювального конкурсу всі разом обирають переможців у номінації «Зірковий танцюрист».

Інноваційні технології в музичному вихованні дошкільників

Музика має велику силу емоційного впливу, виховує почуття людини, формує смаки. Тому музичне виховання потрібно починати в дошкільному віці, так як долучаючись до культурної музичної спадщини, дитина пізнає еталони краси, привласнює цінний культурний досвід поколінь. Музика пов’язана з розвитком емоційної чутливості, з вихованням таких якостей особистості, як: доброта, вміння співчувати іншій людині. Сьогодні завдання дошкільної освіти зосереджуються навколо ДИТИНИ, розкриття її індивідуальності і неповторності, уміння знайти себе в суспільстві і навколишньої дійсності. Зміни, що відбуваються в дитині, проявляються в усіх компонентах її музичної культури: в її музичному досвіді, в музичній грамотності, в музичній творчості. Формування кожного з компонентів  музичної культури дитини є предметом педагогічної діяльності музичного керівника. Останнім часом з’явилося багато педагогічних технологій у вихованні дошкільників, але не всі вони цілком нові. Передові технології часто зберігають в собі багато елементів традиційного. Вміле поєднання і застосування традиційних та інноваційних технологій у музичному вихованні допоможуть досягти бажаного результату. Інноваційні технології включають в себе не тільки сучасні технології, але й стереотипні елементи освіти, які довели свою ефективність протягом педагогічної діяльності Які ж інноваційні та традиційні технології застосовуються у музичному вихованні дошкільника? Це: 1) здоров’язберігаючі технології. 2) проектна діяльність; 3) розвиваючі технології (технологія В.В. Ємельянова «Фонопедичний метод розвитку голосу», мнемотехніка (технологія ефективного засвоєння інформації, ігрові технології)); 4) корекційні технології (логоритміка, музична терапія, кольоротерапія); 5) інформаційні технології (використання інформаційно-комп’ютерної технології (ІКТ) на заняттях у дитячих дошкільних закладах має ряд переваг перед традиційними формами організації занять); 6) ізнавально-дослідницька діяльність (технологія ТРВЗ (теорія рішення винахідницьких завдань), концепція Карла Орфа «Шульверк. Музика для дітей», технології Т. Тютюнникової «Елементарне музикування з дошкільниками»); 7) особистісно-орієнтовані технології (комунікативні танці та ігри, технології музично-ритмічного виховання (програма з ритмічної пластики «Ритмічна мозаїка» А. Буреніної, націлена на гармонійний розвиток особистості, єдності духовного та фізичного) Здоров’язберігаючі технології, які використовуються в музичному вихованні: Валеологічні пісеньки-співаночки. Велику увагу на музичних заняттях приділяється вихованню та розвитку дитячих голосів. Голос-це своєрідний індикатор здоров’я людини. Хто має сильний голос, зазвичай, має міцне здоров’я. Коли дитина своїм голосом, яким розмовляє, співає вільно і легко, то голос сам природньо розвивається і зміцнюється.  Особливу роль відіграє правильний підбір голосових вправ, у тому числі валеологічних пісеньок з яких починаються всі музичні заняття. Вони готують голосові зв’язки до співу, розвивають звуковисотний і ритмічний слух. Нескладні тексти і мелодія, що складається зі звуків мажорної гами, тризвуки – піднімають настрій, покращують емоційний клімат заняття, готують голос до співу. Можуть супроводжуватися самомасажем біологічно активних зон обличчя та шиї, ритмічними рухами, та виконуваними жестами. Як розминку перед співом, використовують пальчикові, артикуляційні та дихальні гімнастики. Пальчикові і жестові ігри цікаві, та не вимагають багато часу (1,5 – 2 хв.), легко запам’ятовуються, виконуються за показом дорослого. Вони дозволяють відпочити дітям протягом малорухомих видів діяльності – слухання музики, і в той же час не дають дітям відвернути свою увагу від основного виду діяльності. Дихальна гімнастика – сприяє розвитку дихальної системи, та співочих здібностей дітей. Дихальна гімнастика А. Стрельникової має комплексний лікувальний вплив на організм людини. Основний комплекс дихальної гімнастики включає в себе вправи: «Долоньки», «Погончики», «Насос», «Великий маятник», «Малий маятник», «Кішечка», «Обійми плечі», «Вушка», «Повороти голови», «Перекати», «Кроки». На музичних заняттях використовуються вправи дихальної гімнастики: вправи на розвиток діафрагмально-черевного дихання; врави на тренування узгодженої роботи дихальної, голосової та артикуляційної систем. Дихальна гімнастика позитивно впливає на обмінні процеси, які відіграють важливу роль у кровопостачанні; сприяє відновленню центральної нервової системи; відновлює порушене носове дихання. Також, в музичному вихованні використовують і дихально-звукову гімнастику Рудольфа Бройса. Артикуляційна гімнастика – сприяє тренуванню м’язів мовного апарату, розвиває музичну пам’ять, що сприяє запам’ятовуванню тексту пісень, уваги, розвиває почуття ритму. При відборі вправ треба дотримуватися рекомендацій вчителя-логопеда. В результаті цієї роботи підвищуються показники рівня розвитку мовлення дітей, співочих навичок, поліпшується музична пам’ять, увага та міміка. Оздоровчі та фонопедичні вправи – для розвитку інтонаційного і фонематичного слуху, а також для розширення діапазону мовного і співочого голосу систематично використовуються розвиваючі ігри з голосом – це наслідування звуків навколишнього світу. Ігри звуконаслідувального характеру допомагають зіставляти і відтворювати інтонації різної висоти і звуковисотної спрямованості, а також у дітей формується певна невимушеність звукоутворення, легкість і політність мовленнєвого голосу. Вони сприяють зміцненню тендітних голосових зв’язок дітей, та проводяться для підготовки їх до співу, профілактики захворювань верхніх дихальних шляхів, коригують вимову звуків. Вокалотерапія або «Цілющі звуки». Система вокалотерапії, що включає у себе роботу м’язів і голосу – гарний шлях до доброго здоров’я без застосування ліків. Звук «А-А-А» – стимулює роботу легенів, трахеї, гортані, оздоровлює руки і ноги. Звук «І-І-І» – активізує діяльність щитовидної залози, корисний при захворюваннях ангіною, покращує зір і слух. Звук «У-У-У» – підсилює функцію дихальних центрів мозку і центру мови, усуває слабкість, млявість, та захворювання органів слуху. Звук «М-М-М» – з закритим ротом знімає психічну втому, покращує пам’ять і кмітливість. На музичному занятті використовувати такі проспівування можна як сигнал перед зміною виду діяльності, це сприяє для зосередження уваги. Вокальна міміка – вираження емоцій в інтонації, тембрі, ритмі, вібрато голоси. Ігровий масаж та масажні вправи Іосіро Цуцумі також використовуються на музичних заняттях у дитячому садку. Вони підвищують захисні властивості верхніх дихальних шляхів і всього організму, нормалізують вегето-судинний тонус, діяльність вестибулярного апарату та ендокринних залоз. Частота захворювань верхніх дихальних шляхів знижується. Масажуючи певні частини тіла, використовують погладжування, розминання, розтирання та легкі постукування. Вправи проходять ефективніше, якщо дитина розмовляє зі своїм тілом, робить йому компліменти: «Мої улюблені ручки», «Який чудовий носик!». Самомасаж за системою А. Уманської – одна з найефективніших методик зміцнення здоров’я, яка підходить як для немовлят, так і для дорослих! Ця методика базується на впливі на дев’ять біоточок організму. Ми капусту січемо, рубаємо (стукають по спині ребром долоні). А морквинку тремо, тремо ( гладять спину пальцями вгору-вниз). Ми капусту солимо, солимо («бігають» пальчиками по спині). Ми капусту тиснемо, тиснемо («тиснуть»). Сік капустяний п’ємо, п’ємо (гладять спину). Виконуючи самомасаж певної частини тіла, дитина впливає на весь організм в цілому. Пальчикові ігри дозволяють в ігровій формі розминати, масажувати пальчики і долоньки, сприятливо впливаючи на всі внутрішні органи. На музичних заняттях пальчикові ігри проводяться під музику (поспівки і пісні супроводжуються показом яскравих ілюстрацій, іграшок, героїв пальчикового театру). Мелодія підбирається з урахуванням віку дітей. Акомпанувати можна на фортепіано, на металофоні, ксилофоні, або використовувати звучання шумових інструментів. Пальчикові ігри розвивають мову дитини, підвищують координаційні здібності пальців рук (підготовка до малювання, письма). Мовленнєві ігри – одна з форм творчої роботи з дітьми для розвитку не тільки мови, але і для музичного виховання. Доведено, що музичний слух розвивається спільно з мовним. Засоби музичної виразності: ритм, темп, тембр, динаміка, артикуляція, форма – є характерними і для мови. Використання мовних ігор на музичних заняттях дозволяє дітям з самого раннього віку опановувати всім комплексом виражальних засобів музики, розвиває емоційну виразність мовлення дітей, та їх рухову активність. У мовних іграх текст співається, або ритмічно декламується хором, соло чи дуетом. До звучання додаються музичні інструменти, звучні жести, рух, сонорні і колористичні засоби. Крім того, формування мови у людини відбувається за участі жестів, які можуть супроводжувати, прикрашати і навіть замінювати слова. Пластика вносить у мовленнєве музикування пантомімічні та театральні можливості. Мовні ігри дозволяють дітям зміцнити голосовий апарат і оволодіти всіма виразними засобами музики. Ефективно впливають на розвиток емоційної виразності мовлення дітей, та їх рухова активність. Ритмопластика – сприяє розвитку особистості дошкільника засобами танцювально-ігрової гімнастики. В ній взаємопов’язані фізичне та музичне виховання дошкільнят. Основна мета ритмопластики направлена на: зміцнення здоров’я, розвиток опорно-рухового апарату, профілактику плоскостопості, формування правильної постави, розвиток і функціональне вдосконалення органів дихання, кровообігу, серцево-судинної та нервової систем організму, формування навичок емоційного вираження рухів під музику, розкутість і творчість в рухах. Рух і танець допомагають швидко і легко встановлювати дружні зв’язки з іншими дітьми що дає психотерапевтичний ефект. Релаксаційні вправи та ігри за методикою Д. Джекобсона. Застосовуються в цілях зняття фізичного та психічного напруження, створення позитивного емоційного настрою, оволодіння найпростішими уміннями корекції власного психосоматичного стану . Алгоритм використання здоров’язберігаючих технологій на музичному занятті Вхід до зали, привітання Активна музикотерапія з використанням музично-ритмічних вправ. Валеологічна співаночка-привітання Сприйняття музики Слухання музики з елементами музикотерапії, дихальної гімнастики, ритмопластики. Використання ІКТ, відео ряд Співи, пісенна творчість Цілющі звуки, дихальна гімнастика, артикуляційна гімнастика, пальчикові ігри Музично-дидактичні ігри Використання ІКТ, посібників, моделювання Танці, танцювальна творчість Музично-ритмічні рухи, мнемотаблиці рухів Музичні ігри. Гра на ДМІ Комунікативна гра. Творче музикування, ігри звуками Заключна частина Психогімнастика, елементи пасивної музикотерапії   Музичні заняття із використанням здоров’язберігаючих технологій ефективні при обліку індивідуальних і вікових особливостей кожної дитини, та її інтересів. І, звичайно ж, успіх занять неможливий без спільної діяльності музичного керівника та вихователів, які активно допомагають, організовують самостійне музикування дітей в групі. 2. Метод проектів, як педагогічна технологія – це сукупність дослідницьких, пошукових, навчально-пізнавальних прийомів, які дозволяють вирішити ту чи іншу проблему в результаті самостійних дій дитини з обов’язковою презентацією цих результатів. Проектний метод – це здійснення задуму від моменту його виникнення до його завершення, з проходженням певних етапів діяльності. Знання, які дитина отримує в ході роботи над проектом, стають його особистим надбанням і міцно закріплюються у системі знань про навколишній світ. Результати виконаних проектів повинні бути оформлені у вигляді відеофільму, альбому, доповіді тощо). 3. Розвиваючі технології. Мнемотехніка – мистецтво запам’ятовування, сукупність прийомів і способів, що полегшують запам’ятовування, та збільшують обсяг пам’яті шляхом утворення штучних асоціацій. Алгоритм розучування тексту пісні за мнемотаблицею: 1) Педагог співає пісеньку під фортепіанний акомпанемент. Діти визначають характер музики, розповідають про що співається в пісеньці. Потім можна використовувати інструментальну версію пісні у поєднанні зі слайдами. 2) Педагог співає пісеньку акапельно, змінюючи слайди відповідно тексту. 3) Педагог працює зі слайдами в режимі «стоп-кадр», пояснюючи дітям значення кожної картинки. 4) Діти працюють по картинках, відновлюють текст пісні. 5) Педагог разом з дітьми співає пісню за картинками, акапельно. 6) Педагог і діти виконують пісню, супроводжуючи текст пісні образними рухами (без показу картинок). Варіанти виконання – акапельно, під фонограму. Мнемотаблиці та графічні зображення використовують у музично-ритмічних рухах, як допоміжний засіб для різних перешикувань або розучування елементів танцю. Танцювально-ігрова гімнастика «Са-Фі-Дансе», автори                        Ж.Є. Фірільова, О.Г. Сайкіна, мета якої – сприяння всебічному розвитку особистості дошкільника від 3 до 7 років засобами танцювально-ігрової гімнастики. Зміст програми взаємопов’язаний із програмами з фізичного та музичного виховання дошкільнят. Основні завдання програми: зміцнювати здоров’я; розвивати психомоторні і творчі здібності, мислення, уяву та пізнавальну активність; розширювати кругозір; формувати навички емоційного вираження рухів під музику, розкутості і творчості в рухах; розвивати лідерство, ініціативу, почуття товариства і працьовитості. Основні розділи програми: танцювально-ритмічна гімнастика: ігроритміка; ігрогімнастика; ігротанці; нетрадиційні види вправ: ігропластика; пальчикова гімнастика; ігровий самомасаж; музично-наслідувальні ігри; ігри-подорожі; креативна гімнастика. 4. Корекційні технології. Логоритміка – це система рухів в поєднанні з музикою і словом. Заняття логопедичною ритмікою зміцнюють у дітей з мовними порушеннями кістково-м’язовий апарат, розвивають дихання, виховують правильну поставу. З допомогою занять логоритміки діти засвоюють необхідні знання в області метроритміки, музичної культури, та музичного сприйняття. Логопедична ритміка тісно пов’язана з методикою музичного виховання, оскільки музика впливає на підвищення якості виконання руху (виразність, ритмічність, чіткість, координацію, плавність, злитість), емоційна забарвленість рухів музикою сприяє їх свободі і невимушеності. В основу логоритміки закладений зв’язок слова, музики і руху. Тому виділяються такі напрямки: 1. Зв’язок мови з рухом і музичним ритмом: 1) розвиток дихання, голосу, артикуляції; 2) координація рухів зі словом; 3) виразність рухів і мови; 4) виховання координації співу з ходьбою; 5) розвиток уяви та творчих здібностей; 2. Розвиток у дітей основних рухів: 1) контроль за поставою; 2) ходьба різних видів; 3) вміння орієнтуватися у просторі, правильно виконувати перешикування; 4) навички виразного руху; 5) розвиток дрібної моторики; 3. Розвиток у дітей музично-ритмічного почуття: 1) активізація уваги; 2) вміння показати характер ритму в русі і мові; 3) визначення почуття музичного ритму. Для визначення зв’язку мови з рухом і музичним ритмом дітям пропонується: вправи на розвиток дихання, що сприяють виробленню правильного діафрагмального дихання, тривалості видиху, його сили і поступовості. Піднятися на носки, руки потягнути вгору – вдих, опускаючись на повну ступню і ставлячи руки на пояс, довго тягнути глухий звук з (або ш,ф,х), потім голосні звуки а,о,у,в. Для визначення розвитку голосу та артикуляції – спів вокалізів: у, о, а, і, вигуків, що виражають радість, біль, гнів, страх: «А! Про! Ах! Ох! Ай-ай-ай!», звуки к/р, б/п, в/ф, д/т. Арттерапія – це буквально «лікування мистецтвом». Це метод, який пов’язаний з розкриттям творчого потенціалу людини. Він допомагає вирішувати наступні завдання: знизити емоційну тривожність; підвищити самооцінку; розвинути комунікативні навички; сприяти закріпленню позитивних реакцій поведінки. Ритмодекламація – це ритмічне вимовляння тексту на фоні  музики. Музика для фону підбирається у відповідності з темпом мовлення, особливості ритмічного малюнка, змістом тексту (так, віршик про зайчика не повинен вимовлятися у супроводі повільної мелодії в низькому регістрі, а для образу Ведмедя не підійде стрибкоподібний рух високих звуків). Музикотерапія сприяє корекції психофізичного здоров’я дітей у процесі їх життєдіяльності. Розрізняють активну (рухові імпровізації під відповідний характер музики словесний коментар) і пасивну (прослуховування стимулюючої, заспокійливої, або стабілізуючої музики спеціально, або як фон) форми музикотерапії. Слухання правильно підібраної музики з виконанням психогімнастичних етюдів М. Чистякової підвищує імунітет дітей, знімає напругу, головний біль, та біль у м’язах, відновлює спокійне дихання. Музикотерапія проводиться педагогами ДНЗ впродовж усього дня – дітей зустрічають, вкладають спати, піднімають після денного сну під відповідну музику, використовують її в якості фону для занять та вільної діяльності. Психогімнастика призначена для розвитку у дітей навичок концентрації, пластики і координації рухів. Вправи супроводжуються текстом і музикою, допомагаючи дітям краще уявити той чи інший образ та увійти в нього. Створюють позитивний емоційний настрій, усувають замкнутість, знімають втому. В дошкільних закладах використовують психогімнастику за методикою М.І. Чистякової, яка спрямована і на навчання елементам техніки виразних рухів, і на використання виразних рухів у вихованні емоцій та почуттів, і на придбання навичок у саморозслабленні. Діти вивчають різні емоції і вчаться керувати ними, опановують абетку вираження емоцій. Психогімнастика допомагає дітям долати бар’єри у спілкуванні, краще розуміти себе та інших, знімати психічне напруження, надає можливість самовираження. Вона складається з таких елементів: мімічні та пантомімічні етюди; етюди та ігри на вираження окремих якостей характеру та емоцій; етюди та ігри, що мають психотерапевтичну спрямованість на певну дитину чи групу в цілому. Етюди та ігри на емоції радості повинні обов’язково бути на кожному занятті.  Майже кожен етюд у М.І. Чистякової супроводжується музикою, яка може випереджати його, допомагаючи дитині увійти у потрібний емоційний стан, чи бути фоном, який підсилює емоції, образні уявлення дітей, та знімає психоемоційну напругу. 5. Інформаційні технології: використання інформаційно-комп’ютерних технологій (ІКТ) на заняттях у дитячих дошкільних закладах має ряд переваг перед традиційними формами організації занять. Надамо більше уваги одній із сучасних технологій навчання дошкільнят – це технології ІКТ (інформаційно-комунікативні технології). Комп’ютери вже давно стали невід’ємною частиною нашого життя. Навіть у дитячому садку уявити собі роботу без них вже неможливо. Нікого не дивує, що багато дітей з дошкільного віку вільно володіють комп’ютером, для них це ще одне джерело інформації і розвитку. І ми, педагоги, повинні йти в ногу з часом, стати для дитини провідником у світ нових технологій. У сучасній педагогіці впровадження ІКТ здійснюється за такими напрямами: створення презентацій до занять; робота з Інтернет-ресурсами; використання готових навчальних програм; розробка та використання власних авторських програм, сайтів . Яскраві пізнавальні презентації, відеофільми, мультимедійні посібники допомагають урізноманітнити процес знайомства дітей з музичним мистецтвом, зробити зустріч з музикою яскравою та цікавою. В музичному вихованні дошкільнят найбільш поширеним видом демонстраційного матеріалу є мультимедійні посібники, презентації, електронні діафільми, що включають в себе анімацію, аудіо- та відеофрагменти, елементи інтерактивності. Використовуючи можливості різних комп’ютерних програм (Microsoft Power Point, Microsoft Publisher, Paint, програвача Windows Media, ProShowProducer, audio recorder, Відеомайстер), дані творчої моделі можна використовувати в усіх формах музичної діяльності: на музичних заняттях (сприйняття музики; спів; музично-дидактичні ігри; гра на ДМІ; музично-ритмічні рухи), в інших формах музичної діяльності (свята і розваги; музика в повсякденному житті дитячого садку; музична освіта в сім’ї). Використання комп’ютера в роботі з дітьми сприяє активізації мимовільної уваги, підвищенню мотивації до навчання, розширення можливостей роботи з наочним матеріалом, що дозволяє досягати поставлених цілей і виконання завдань безпосередньо освітньої діяльності. Використання ІКТ у музичному вихованні дітей дає такі переваги: поліпшується запам’ятовування пройденого матеріалу; посилюється пізнавальний інтерес вихованців; розвивається інтерес дитини до самостійного виконання завдань і т.д. Застосування комп’ютерної техніки дозволяє зробити музичне заняття привабливим і по-справжньому сучасним, здійснювати індивідуалізацію навчання, об’єктивно і своєчасно проводити контроль і підведення підсумків. Використання ІКТ дуже важливо не тільки для засвоєння музичного матеріалу, але й для активізації пізнавальної діяльності, реалізації творчого потенціалу дитини, виховання інтересу до музичної культури, формування духовного світу. Переваги використання комп’ютерних технологій очевидні: знайомство з будь-якою темою можна супроводжувати показом фільмів, фотографій, слайдів; широко використовувати показ репродукцій картин художників і композиторів; демонструвати графічний матеріал (моделі, схеми); “відвідувати” найбільші музеї світу, сучасні економічні виробництва; готувати презентації; прослуховувати записи пісень [3, с. 43-48]. Використання ІКТ на музичному занятті та в різних видах музичної діяльності: слухання, співи, музично-ритмічні рухи, гра на дитячих музичних інструментах. Пізнавально-дослідницька діяльність. Теорія вирішення винахідницьких завдань (ТРВЗ). Однією з інноваційних педагогічних технологій в музичному вихованні є теорія рішення винахідницьких завдань (ТРВЗ), та методи розвитку творчої уяви. Вміле використання прийомів і методів ТРВЗ успішно допомагає розвивати у дошкільнят винахідницьку кмітливість, творчу уяву та мислення. Мета ТРВЗ – не просто розвинути фантазію дітей, а навчити мислити системно, з розумінням процесів, що відбуваються. Виховувати у дітей якість творчої особистості, здатної розуміти єдність і протиріччя навколишнього світу, вирішувати свої маленькі проблеми. Але ТРВЗ в музичному вихованні розвинений недостатньо, хоча методи ТРВЗ (метод системного оператора, метод кодування інформації, творчість, метод «маленьких чоловічків», метод емпатії тощо) завдяки своїй гнучкості успішно застосовується і з цікавістю зустрічається дошкільниками різного віку. Асоціативна аналогія «Що з чим пов’язано?» Мета: розвивати самостійність мислення, сприяти прояву естетичних почуттів та бажання спілкуватися з музикою. Посібники: картки з асоціативними аналогіями. Хід гри: діти, отримавши картку, повинні визначити асоціативні аналогії між об’єктами, зображеними на ній. Так, якщо на картці – зображення диригента, солдатів, симфонічного оркестру і барабана, то їм необхідно пов’язати між собою зображення солдатів і барабана, симфонічного оркестру і диригента. Якщо на картці зображено Крокодила Гену, гітару, барабан і гармошку, то потрібно пов’язати Крокодила Гену з гармошкою. Якщо дані зображення інструментів симфонічного оркестру та оркестру народних інструментів, то потрібно об’єднати ці інструменти, згідно їх приналежності до того чи іншого виду оркестру. Схожих завдань можна придумати безліч, виходячи з поставлених вами завдань) [1, 86] Концепція Карла Орфа “Шульверк. Музика для дітей”. Слово “Schulwerk”, зрозуміле без перекладу музикантам усього світу, було створене самим Орфом і означає “навчання в діях”. Головний принцип цієї педагогіки – “Вчимося, роблячи і творячи”. Принцип дозволяє дітям, виконуючи і створюючи музику разом, пізнати її в реальній і живій дії, а також в процесі музикування, а не наукоподібного теоретизування. Концепція полягає у розкритті музичних талантів у дітей через імпровізацію в музиці і русі. Основна ідея Карла Орфа – самостійний пошук дітьми музикантів всередині себе через навчання грі на простих музичних інструментах, таких як цимбали, маракаси, дзвіночки, трикутники, ксилофон, металофон та інші. Композитор ввів термін «елементарне музикування», тобто процес, що складається з кількох елементів: співу, імпровізації, руху, та гри на інструментах. Карл Орф розробив дитячі пісеньки, п’єси і вправи, які легко можна змінювати і придумувати нові разом із дітьми. Система музичне виховання Орфа, повністю побудована на розвитку творчих здібностей, навичок дитини, і включає в себе такі елементи: мовленнєві вправи;поетичне музикування;музично-рухові вправи;ігри з інструментами К. Орфа;елементарний музичний театр.

«Музичне виховання дитини в сім′ї»

У дитини, котра частіше знайомиться з музикою, більш багатиші почуття, вони більше відповідають на почуття і переживання інших людей. Краще. Бистріше і повніше вбирають в себе все нове, як правило добре вчаться в школі.
Багато дітей дуже ємоційі. Вони відчувають велику потребу в художніх впечатленіях, в активній прояві своїх почутів. Ті , хто зблизька наблюдає життя маленьких дітей, знає з яким натхненням вони співають,танцюють.
Інтерес до музики і музичні здібності виявляються у дітей по різному. Багато з них з великим інтересом слухають музику і співають, інші до музики нібито байдужі. Іноді вважають,що такі діти від природи не музичні, в них немає слуху і розвивати його безперспективно. Така точка зору невірна. У кожної дитини можливо розбудити інтерес і любов до музики, розвивати музичний слух та голос. Це підтверджує і життєва практика і наука. Привчати дітину до музики в домашніх умовах потрібно з самого раннього віку. Робити це потрібно різними способами:співати дитині пісні, привчати слухати платівки, музичні записи,дитячі музичні радіо та телепередачі.  Якщо є можливість водити дитину на концерти.

Треба дотримуватись того,щоб діти не просто раділи музиці, а вчилися переживати закладенні в цю музику почуття. Треба розмовляти з дитиною, питати в неї:
-яка це музика,весела чи сумна, спокійна чи навпаки зхвильованна,про така музика може розповісти? Що під неї хочеться робити?
Іноді не називая твір, пропонувати дитині назвати його. Такі питання викликають інтерес дітей до слухання і розвиває їх творчі здібності.
Розвитку вміння ємоційно переживати музику допомогає також читання казок,оповідань, тому що переданний словесно сюжет і переживання героїв дітям більш доступний.

Діти дуже люблять повторно слухать музику, яка їм сподобалась. Іноді можно загадати загадки:співати мелодію без слів і запитати яка це пісня. Таким чином потрошку непомітно дитина привчається до музики.В наслідок такої роботи батьки зрозуміють, те що діте без слуху немає. Є діти у яких ще невиявляються музичні здібності і треба допомогти їм розвиватися: більше співати,слухати музику,танцювати. Треба створити в сім”ї атмосферу любові до музики, схвалювати потребу дитини проявити себе в музиці. Треба пам”ятати,що це приносить дитині радість і робить її добрішою.

Консультація для вихователів

«У СВІТІ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ»

З актуалізацією завдань естетичного виховання дошкільнят особлива роль відводиться музичним іграшкам та дитячим музичним інструментам. Вони викликають у малят значний інтерес, а відтак їх використання удома та в дитячому садку сприяє залученню дитини до музики, розвитку творчих здібностей. Діти вчаться грати знайомі поспівки, імпровізувати нескладні ритми чи окремі інтонації, добирати на слух простенькі знайомі мелодії, грати в «музичну луну», співати та підігрувати собі. А для цього дитячі музичні інструменти мають звучати чисто, бути з особливим тембром, доступними дошкільнятам за розміром. Назви «музичні іграшки» та «дитячі музичні інструменти», власне, досить умовні. До музичних іграшок частіше звертаються в сюжетних і дидактичних іграх, а дитячі музичні інструменти є ніби маленькою подобою справжніх. У роботі з дітьми раннього та молодшого дошкільного віку насамперед застосовуються іграшки, які видають мякі й неголосні звуки. Іграшка може слугувати оформленням гри: наприклад, малі діти одягають на себе дзвіночки на мотузку,граючи в «коників», стукають по бубну, «акомпонуючи» танцю,дзвонять у трикутник, даючи сигнал «відправлення потяга» тощо. Для розвитку чуття ритму краще користуватися інструментами ударної групи. Для розвитку динамічного слуху доцільні всі інструменти, на яких діти можуть довільно посилювати чи послаблювати звучання залежно від ігрової ситуації (ігри «Холодно – гаряче» тощо). Гра на інструментах – цікава й корисна для дітей музична діяльність. Музичні іграшки та інструменти прикрашають життя дитини, розважають її, викликають прагнення до власної творчості. Все оточуюче, казкові каструлі, горщики та сковорідки, металеві та деревяні ложки та багато інших предметів відтворюють звуки, під які можна танцювати, крокувати чи просто їх слухати. Не можна сказати, що вдома чи в групі немає інших «цінних» речей, як, наприклад, гребінець, з якого можна зробити губну гармоніку. Для цього потрібно обгорнути зубці гребінця вощеним папером і дути через них. Виходить звук зззз, досить смішний і приємний. Вдаряючи по алюмінієвій каструлі ложкою чи паличкою, можна почути барабанний дріб. Можна повісити кришку за ручку і вдаряти по її краях паличкою, або ж кришкою об кришку, і звук буде нагадувати звучання справжніх аналогічних інструментів. Якщо підвісити виделку на шнурівку і вдаряти по ній іншою виделкою, то «зазвучить» трикутник. Звук тріскачки нагадуватиме постукування двох деревяних ложок одна об одну. Пошкребтавши пластмасову тертку наперстком, виделкою чи ложкою, отримаємо інструмент – тертушку – шкреботушку. У домашніх умовах можна виготовити чимало нетрадиційних музичних інструментів. Так, пластмасові яйця з під – кіндерів – сюрпризів, балончики з –під мильних пузирів, металеві баночки з- під чаю, кави, шоколадних напоїв можуть замінити маракас, якщо в середину покласти крупу, зернята кукурудзи, дрібні горішки, гвинтики тощо. Музичний інструмент, який замінить румбу, можна зробити з металевих кришечок з-під напоїв. Для цього в кришечках роблять дірочки, нанизують на велосипедні чи в’язальні шпиці, які вгорі та знизу закріплюють. Ролі тріскачок виконуватимуть вкладки з виямками з-під цукерок, що в коробках. А супровідним тлом буде шурхіт целофанових обгорток для квітів. Чудовий звук, який нагадує стукіт деревяних ложок, можна видобути постукуванням будівельних кубиків. Якщо немає дзвіночків, їх замінить дзвін кришталевих склянок. А барабаном слугуватиме великий деревяний куб. Якщо підвісити на мотузочку великий цвях і вдаряти по ньому іншим цвяхом, вийде звук, як у металофона. А підвісивши на П – подібній або круглій рамці кілька цвяхів різнї довжини й товщини, можна також цілком пристойно імітувати звучання металофона. Звук дзвіночка можна відтворити, поклавши цвяхи у металеву коробочку і потрясти ними. Використовуючи будь – яку картонну трубочку (від фольги, паперу, клейонки) можна володіти власною трубою чи трембітою. Співаючи в один кінець, закривайте чи відкривайте рукою інший кінець і тоді самі переконаєтесь, як варіюється звук.  Музика зазвучить, якщо пройтись зверху вниз деревяною палицею чи пальцем, на якому надітий наперсток. За своєрідний ксилофон правитимуть кілька скляних пляшечок, наповнених водою на різному рівні, якщо тихенько вдаряти по них якимось металевим предметом (наприклад, ложкою). Струшування картонних коробочок з – під кіфіру, сільничок із заклеєними дірочками, паперових мішечків, перев’язаних стрічкою, пластикових пляшок, куди насипано квасолю, сіль, різні крупи, нагадуватиме звучання брязкалець. Наклавши на велику чашку цупкий папір (крафт) і туго обв’язавши її довкруж грубою ниткою, можна зладнати простенький бубон. Непоганими ударними інструментами стануть деревяні чи металеві ложки, покришки з-під каструль і самі каструлі, казанки, деревяна дощечка для нарізання овочів, качалка. Головне – чітко й ритмічно вдаряти ними так, щоб підтримувати мелодію, а не заважати їй.

Одначе замінники замінниками, а все ж таки добре мати й куповані музичні іграшки та дитячі музичні інструменти, які можна згрупувати за видами: не озвучені та озвучені. До неозвучених музичних іграшок відносяться: Іграшки – інструменти (фортепіано, рояль, балалайка, гармошка) виготовлені із фанери, картону. Використовують їх для створення ігрових ситуацій. Три – п’яти – восьми ступенева драбинка – дидактична іграшка, виготовлена з дерева, оргскла чи пластмаси, дає уяву про звуковисотне співвідношення, розвиває музичний слух і голос дитини. Використовується для ігрових завдань, що вправляють дітей у правильному звукоутворенні. По сходинках драбинки рухається іграшка, в залежності від переміщення іграшки діти змінюють висоту голосу. Завдання пропонуються у висхідному та нисхідному рухах. Звукові книжки виготовляються із картону чи цупкого паперу розмірами 30х20 або ж 15х10см. На кожній сторінці кольорова ілюстрація, сюжет якої відповідає знайомій дітям пісні. Під малюнком розміщується нотний стан із записом мелодії даної пісні та її текст. Звукові картинки відрізняються від звукових книжок тим, що оформлення кожної пісні знаходиться на окремому листку розміром 15х10см. Усі картинки зберігаються у конверті чи коробці. Програвач з дисками виготовляється із фанери чи пластмасової коробки з диском, прикріпленим на стержні (у центрі коробки). Диски можуть бути справжні або ж вирізані із картону з отвором всередині. На кожен диск наклеюється картинка, зміст якої відповідає назві будь – якої пісні. До неозвучених дитячих музичних інструментів відносяться балалайки з неграючими струнами, фортепіано з німою клавіатурою, баяни з розтяжними міхами.Вони слугують для створення ігрових ситуацій, під час яких діти уявляють, що вони на них грають, наспівують,вправляючись таким чином у правильному відтворенні мелодії. Використовую.ть їх у роботі з дітьми 3-4 років.

Озвучені музичні іграшки та дитячі музичні інструменти бувають: – з нефіксованим звуком, тобто звуком невизначеної висоти (брязкальця, бубни, тріскачки, барабани, кастаньєти, трикутники, коробочки, музичні молоточки); – музичні інструменти – іграшки, які відтворюють звук лише однієї висоти (дудки, ріжки, свищики), і використовуються під час створення ігрових ситуацій; – музичні –інструменти іграшки з фіксованою мелодією (органчики, музичні скриньки тощо). Їх використовують у роботі з дітьми раннього віку з метою залучення їх уваги до мелодичного звучання і розвитку слухових умінь; – музичні інструменти – іграшки з діатонічним чи хроматичним звукорядом ( металофони, фортепіано, губні гармошки, кларнети, флейти, саксофони, баяни, дзвіночки, цитри, домбри, балалайка, цимбали, гуслі ). Усі озвучені дитячі музичні інструменти за способом звукоутворення поділяють на:

Струнні: бандура, гуслі, цимбали, ліра, цитра, домбра, балалайка;

Духові: мелодія, тріола, вермона, симона, духова гармонія, флейта, пан флейта, окарина, сопілка, саксофон, кларнет, дудка, волинка, труба, валторна;

Клавішно – язичкові: органола, гармоніка, акордеон, баян;

Ударно – клавішні: фортепіано, рояль;

Ударні: металофони, ксилофон, трикутник, барабан, бубон, бубонці, брязкальце – маракас, тріскачки, тарілки, коробочка, кастаньєти, пандейра (румба), музичний молоток, ложки, дзвіночки;

Електронні: «Нотка», «Гама», органола.

ПРИМІТКА: Дану консультацію бажано проводити із використанням вищезгаданих інструментів та показом прийомів гри на них, які практично закріплюються вихователями. Інструменти, яких немає у наявності, ілюструють з використанням наочності (картинок, фотографій, слайдів). На консультацію можна запросити виконавців – інструменталістів місцевих закладів. Це сприятиме ширшому ознайомленню та глибшому засвоєнню теоретичного і практичного матеріалів у роботі з вихователями, збагаченню їх досвіду з питань історії музичного інструмента, його звукових якостей, практичного використання тощо.Матеріал для слухання музики у виконанні того чи іншого інструменту, музичний керівник підбирає по можливості та за власним смаком. Головне, щоб спілкування з музикою було приємним, цікавим і корисним для вихователів. Під час практичних занять доцільним буде використання ігор («Відгадай на чому граю», «Який інструмент звучить?») та музичних вікторин. А якщо закінчити заняття грою оркестру вихователів, створеного під час проведення консультації, то в куточках самостійної музичної діяльності по групах обов’язково зявляться нові музичні інструменти, на яких також «заграють» діти.

Консультація для Вихователів:
«Вихователь і музичний керівник.

Теорія та практика педагогічної взаємодії»

Всім відомо, що загальний та музично- естетичний розвиток дошкільників у дитячому саду здійснюють музичний керівник, що має фахову освіту
( музичну школу, музичне відділення училища або інституту) добре
володіючий теорією й методикою педагогічного процесу, і вихователь.

Робота педагогів (музиканта й вихователя) складна, різноманітна й повинна проводитися в тісному контакті.

1. Функції й обов’язку музичного керівника:

За загальну постановку музичного виховання в дитячому саду відповідає музичний керівник.

Він виконує наступне:
– Проводить заняття в кожній віковій групі 2 рази в тиждень відповідно графікові роботи. Це вимагає великої попередньої підготовки:
– відбирає і розучує музичний матеріал, який потрібно грамотно й виразно виконати дітям.
– Розробляє й планує засвоєння програмних навичок,
– вчасно готує наочний матеріал, посібники,
– прослуховує записи,
-намічає й проводить (якщо це необхідно) індивідуальні заняття підгрупами або з окремими дітьми.

2. Відповідає за проведення свят і розваг.

3. За допомогою консультацій і групових занять керує роботою вихователів в області музичного розвитку дітей.

На консультаціях музичний керівник :
-знайомить вихователів з планом роботи,
-розучує дитячі твори, звертаючи увагу на вміння і навички, якими повинна володіти дитина,
– обговорює проведене заняття ( враховує успіхи, труднощі дітей, яким потрібна допомога),
– підбирає аудіо – записи для прослуховування на ранковій гімнастиці та на інших заняттях.

На групових заняттях музичний керівник систематично навчає вихователів, удосконалюючи їхні навички в області співу й руху.

Розучує з ними твори, для індивідуального й колективного виконання на святах і розвагах. При цьому враховує здатності кожного: один має прекрасний голос, інший добре танцює, третій красиво виконує вправи, четвертий виразно декламує й може стати активним ведучим свята.
4. Регулярно проводить педагогічні наради, на яких вирішуються методичні питання, обговорюється програма святкових ранків і розваг, намічаються додаткові завдання, з метою вдосконалення навчального процесу.

5.Проводить роботу з батьками , втягуючи їх у загальний процес музичного виховання дитини. В індивідуальній бесіді, на консультації, зборах музичний керівник дає поради щодо музичного розвитку дитини.

Функції й обов’язки вихователя:

Вихователь має у своєму розпорядженні більші можливості прилучення дітей до музики:

1. Бере активну участь у процесі навчання дітей на музичних заняттях.
Наприклад, у молодших групах вихователь співає разом з дітьми, не заглушаючи дитячого співу.
У середній і старшій групах допомагає розучуванню пісень й разом з музичним керівником оцінює виконання, уже вивченого твору. Крім цього (якщо вихователь співає чисто й виразно), може проспівати нову пісню з фортепіанним супроводом.

При навчанні дітей музично- ритмічним рухам у молодших групах, вихователь бере участь у всіх видах рухів, тим самим активізуючи малят.

У середній, старшій групі роль вихователя інша: він діє в міру необхідності, показуючи рух, нагадуючи ту або іншу побудову або даючи окремі вказівки в танці, вправі, грі…

2. Вихователь стимулює творчість дітей: підказує тему, розподіляє ролі, намічає загалом розвиток сюжету.

3.Направляє самостійну музичну діяльність дітей, включає
музику в ігри, прогулянки, трудовий процес, гімнастику, образотворчу діяльність, розвиток мови та ознайомлення з навколишнім середовищем, використовуючи вивчений матеріал.

4. Бере участь у відборі музичного матеріалу, використовуючи його на заняттях гімнастикою, образотворчою діяльністю, по розвитку мови й ознайомленням з навколишнім.

Спільна робота й взаємодопомога музичного керівника й вихователя приводить до бажаних результатів у рішенні завдань загального музичного виховання дошкільника.

МУЗИЧНА ЛОГОРИТМІКА

Музична логоритміка як одна з форм своєрідної терапії на основі використання зв`язку музики, слова й руху в комплексі методів навчання є стійким засобом впливу, що сприяє легкому навчанню, соціалізації, а також виправленню мовленнєвих порушень у дітей.

Термін «логоритміка» складається з двох частин – «лого» (від.гр.-виховання правильного мовлення) і «ритміка» (від гр. – рівномірний, розмірений).

На думку більшості логопедів (О.Аніщенкова, О.Проліснова, Т.Сидоренко, О.Сагірова), логоритміка – цн комплексна методика, що містить засоби логопедичного, музично-ритмічного й фізичного виховання.

Об`єктом логопедичної ритміки є дитина з мовленнєвим порушенням.

Предмет – різноманітні порушення психомоторних функцій і система рухів у поєднанні з музикою й словом.

Мета – подолання мовленнєвого порушення шляхом розвитку, виховання й корекції рухової сфери в поєднанні зі словом і музикою.

У педогогічній практиці логоритміка необхідна для збільшення ефективності коррекційної роботи.

До основних понять музичної логоритміки належать:

• рух;
• рухове вміння;
• руховий навик;
• психомоторний розвиток;
• ритм;
• ритміка;
• музичний ритм;
• музично-ритмічне почуття;
• музично-ритмічне виховання;
• рухливі ігри;
• кінезітерапія;
• лікувальна ритміка;
• логопедична ритміка.

В основі занять із музичної логоритміки лежить музика. Якщо музичний твір не приносить дітям художньої насолоди, він не стане художнім відкриттям і не зможе справити суттєвий виховний вплив. Зацікавлене ставлення до музики дошкільнят зумовлюється створенням творчої ситуації на кожному етапі спілкування з музичним зразком.

Для досягнення цієї мети я застосувую засоби і педагогічні прийоми, що сприятимуть виникненню атмосфери зацікавленості, формуванню в дітей позитивного емоційного ставлення до запропонованої теми заняття. Крім традиційних видів музичної діяльності, діти дуже люблять слухати музичні казки, переглядати мультфільми та цікаві бесіди із використанням ІКТ ( або ілюстрацій).

Ефективність створення творчої ситуації на заняттях а також формування творчих здібностей залежать від уміння музичного керівника обрати доступну форму для спілкування, йти за дитиною з бажанням зацікавити навчальним матеріалом, зокрема  й зразками фольклорної музики.

Особливість методики музичної логоритміки полягає в тому, що діти не лише є ріноправильними учасниками музичної діяльності разом з музичним керівником, а й беруть активну участь у всіх етапах створення й реалізації нової методики, стають її співавторами та співтворцями.

Основним завданням є накопичення у вихованців емоційних вражень.

Мета – прищеплення дітям інтересу до музично-логоритмічних занять, музично-ігрового матеріалу, українського дитячого музичного фольклору,стимулювання бажання добре виконувати поставлені завдання.

Поєднання музики, руху та слова у логоритміці відбувається по-різному, але якою б не була частка музики та слова, музики та руху у вправах — усі вони в комплексі формують та впорядковують рухову сферу дитини й позитивно впливають на її особистість та мовлення. У дитячому садку компенсуючого виду зі спеціалізацією «логопедія» або комбінованого типу логоритмічні заняття є однією з основних форм організації музичного виховання, навчання

та розвитку.

Симбіоз слова, музики та руху в логоритміці заради подолання

вад мовлення дошкільника має на меті:

1) поєднати у свідомості дитини мовлення з рухом і музичним ритмом;

 2) розвинути основні рухи малюка;

 3) розвинути музично-ритмічне чуття дитини.

Досягнення цієї мети можливе, якщо успішно працювати над

складовими кожної з них.

 1. Зв’язок мовлення з рухом і музичним ритмом;

 –  розвиток дихання, голосу, артикуляції;

 –  координація рухів зі словом;

 –  виразність рухів і мовлення;

 –  координація співу з ходьбою;

 – розвиток уяви та творчих здібностей

2. Розвиток основних рухів

–  формування правильної постави;

–  опанування різних видів ходьби;

–  формування та розвиток уміння орієнтуватися у просторі, правильно перешиковуватися;

–  набуття навичок виразного руху;

–  розвиток дрібної моторики руки.

3. Розвиток музично-ритмічного чуття:

–  Активізування уваги;

–  набуття вміння зображати характер ритму в русі та мовленні;

–  визначення чуття музичного ритму

Наприклад, для того щоб поєднати у свідомості дитини мовлення з рухом і

музичним ритмом, їй пропонують, зокрема, вправи для розвитку дихання, що сприяють виробленню правильного діафрагмального дихання, тривалості видиху, його сили й поступовості (стати на носки, руками потягнутися вгору

— вдих, опускаючись на повну стопу і ставлячи руки на пояс, довго тягнути приголосний глухий звук [с] (або [ш], [ф], [х]), потім — голосні звуки [а], [о], [у], [і]), та вправи для розвитку голосу й артикуляції (спів вокалізів [у], [о],

[а], [і] та вигуків, що виражають радість, біль, гнів, страх: «А! О! Ах!

Ох! Ай-ай-ай!», а також парних звуків [к]/[г]/[ґ], [б]/[п], [в]/[ф], [д]/[т]).

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТА КОРИГУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ

НА ЗАНЯТТЯХ ІЗ ЛОГОРИТМІКИ

Здоров’язбережувальні та коригувальні технології:

• Валеологічні пісеньки-співаночки.

Значну увагу на заняттях слід приділити вихованню та розвитку дитячих голосів. Голос — це своєрідний індикатор здоров’я людини: хто має сильний

голос, у того зазвичай міцне здоров’я. Важливо правильно дібрати голосові вправи, зокрема — валеологічні пісеньки. Вони готують голосові зв’язки до

співу, розвивають звуковисотний і ритмічний слух. Нескладні тексти та

мелодія, що містять звуки мажорної гами, тризвуки, поліпшують настрій, а також емоційний клімат заняття, готують голос до співу. Такі пісеньки-співаночки можна супроводжувати самомасажем біологічно активних зон обличчя та шиї, ритмічними рухами, жестикулюванням;

• Пальчикові, артикуляційні та дихальні гімнастики:

ƒ

Пальчикові та жестові ігри цікаві й нетривалі (1,5—2 хв), їх легко апам’ятати, наслідуючи за дорослим, вони дають змогу дітям відпочити під час малорухливих видів діяльності (наприклад, слухання музики) і

водночас не відвертають уваги дітей від основного виду діяльності,

ƒ

• Артикуляційна гімнастика

сприяє тренуванню м’язів мовленнєвого апарату, розвиває музичну пам’ять (що допомагає запам’ятовувати тексти пісень), а також увагу та чуття ритму, підвищує рівень розвитку мовлення дітей, їхніх співочих навичок, поліпшує міміку. Добирати вправи артикуляційної гімнастики слід за рекомендаціями вчителя-логопеда, дихальна гімнастика сприяє розвитку дихальної системи,

коригує мовленнєві порушення та поліпшує співочі здібності дітей. Доречно використовувати елементи дихальної гімнастики О. М. Стрельнікової та

дихально-звукової гімнастики Р.Бройса, що має комплексний лікувальний вплив наорганізм. Основний комплекс дихальної гімнастики містить

такі вправи: «Долоньки», «Погончики», «Насос», «Великий

маятник», «Малий маятник», «Кішечка», «Обійми плечі»,

«Вушка», «Повороти голови», «Перекати», «Кроки». У пригоді

педагогові також стануть вправи для розвитку діафрагмально-черевного дихання, тренування узгодженої роботи дихальної, голосової та артикуляційної систем. Дихальна гімнастика позитивно впливає на обмінні процеси, що важливо для кровопостачання, а також сприяє відновленню центральної нервової системи та виправляє порушення носового дихання;

• Оздоровчі та фонопедичні вправи

призначені для розвитку інтонаційного та фонематичного слуху, а

також для розширення діапазону мовленнєвого та співочого голосу. Звуконаслідувальні ігри допомагають зіставляти й відтворювати інтонації різної звуковисотної спрямованості, формувати певну невимушеність

звукоутворення, легкість мовленнєвого голосу, зміцнювати тендітні голосові зв’язки дітей та готувати їх до співу, коригувати вимову звуків, а також є

профілактикою захворювань верхніх дихальних шляхів;

• Вокалотерапія, або «Цілющі звуки»

Система вокалотерапії, що містить роботу м’язів і голосу,— шлях до

міцного здоров’я без застосування ліків (вокалізація звука [а-а-а] стимулює роботу легенів, трахеї, гортані, оздоровлює руки й ноги; звука [і-і-і] — активізує діяльність щитоподібної залози, корисна для

лікування ангіни, поліпшує зір і слух; звука [у-у-у] — підсилює функцію дихальних центрів мозку та центра мовлення, усуває слабкість, млявість та

корисна для лікування захворювань органів слуху; звука [м-м-м] із закритим ротом — позбавляє психічної втоми, поліпшує пам’ять і кмітливість. Такі приспівування доречно використовувати як сигнал перед зміною виду

діяльності — це сприяє зосередженню уваги малюків);

• Вокальна міміка — вираження емоцій в інтонації, тембрі, ритмі, вібрації голосу;

• Ігровий масаж та масажні вправи Й. Цуцумі

Підвищують захисні властивості верхніх дихальних шляхів і всього організму, нормалізують вегетосудинний тонус, діяльність вестибулярного

апарату та ендокринних залоз. Частота захворювань верхніх дихальних шляхів знижується. Масажуючи певні частини тіла, використовують погладжування, розминання, розтирання та легкі постукування. Вправи є ефективнішими, якщо дитина розмовляє зі своїм тілом, робить йому компліменти: «Мої улюблені ручки», «Який чудовий носик!». Самомасаж за

системою А.О. Уманської — одна з найефективніших методик зміцнення здоров’я без вікових обмежень, що ґрунтується на впливі на дев’ять біоточок організму:

Ми капусту січемо, рубаємо,

(Стукають по

спині ребром долоні.)

А морквинку тремо, тремо.

(Гладять спину пальцями вгору-вниз.)

Ми капусту солимо, солимо,

(«Бігають» пальчиками по

спині.)

Ми капусту давимо, давимо,

(Імітують рухи.)

Сік капустяний п’ємо, п’ємо.

(Гладять спину.)

Виконуючи самомасаж певної частини тіла, дитина впливає на весь організм;

• Пальчикові ігри

дають змогу в ігровій формі розминати, массажувати пальці та долоні, сприятливо впливаючи на всі внутрішні органи. На музичних заняттях пальчикові ігри проводять під музику (розспівування та співи упроводжують демонструванням дітям яскравих ілюстрацій, іграшок, ляльок-рукавичок).

Мелодію слід добирати, зважаючи на вік дітей. Можна акомпанувати на

фортепіано, металофоні, ксилофоні або використовувати звучання шумових інструментів. Пальчикові ігри розвивають мовлення дитини, підвищують координаційні здібності пальців рук (підготовка до малювання, письма);

• Мовленнєві ігри — одна з форм творчої роботи з дітьми не тільки для розвитку мовлення, а й для музичного виховання.

Засоби музичної виразності (ритм, темп, тембр, динаміка, артикуляція, форма) характерні також для мовлення. Використання мовленнєвих ігор на

музичних заняттях дає змогу дітям, починаючи від раннього віку, опановувати весь комплекс виражальних засобів музики, розвиває емоційну виразність мовлення дітей та їхню рухову активність. У мовленнєвих іграх текст зазвичай співають або ритмічно декламують хором, соло чи дуетом, також додають звучання музичних інструментів, звучні жести, рух, сонорні та колористичні засоби. Крім того, формування мовлення у людини відбувається за участі жестів, які можуть супроводжувати, прикрашати та

навіть заміняти слова. Пластика додає мовленнєвому музикуванню пантомімічних та театральних можливостей. Мовленнєві ігри дають змогу дітям зміцнити голосовий апарат та опанувати всі виразні засоби музики, ефективно впливають на розвиток емоційної виразності мовлення дітей та

їхню рухову активність;

• Ритмопластика

сприяє розвитку особистості дошкільника засобами танцювально-ігрової гімнастики. У ній взаємопов’язані фізичне та музичне виховання дошкільнят. Основна мета ритмопластики спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток опорно-рухового апарату, профілактику плоскостопості, формування

правильної постави, розвиток та функціональне вдосконалення органів дихання, кровообігу, серцево-судинної й нервової систем, формування навичок емоційного вираження рухів під музику, розкутість та творчість у

рухах. Рух і танець допомагають швидко й легко налагодити товариські взаємини з іншими дітьми, що зрештою має психотерапевтичний ефект;

• Релаксаційні вправи та ігри за методикою Е. Джекобсона

 доцільно застосовувати з метою позбавлення фізичного та психічного напруження, створення позитивного емоційного настрою, опанування найпростіших умінь із коригування власного психосоматичного стану;

• Танцювально-ігрова гімнастика «Са-Фі-Дансе» Ж.Є.Фірільової,

О. Г. Сайкіної

 сприяє всебічному розвитку особистості дошкільника 3—7 років (зміцненню здоров’я; розвитку психомоторних і творчих здібностей, мислення, уяви та

пізнавальної активності; розширенню кругозору; формуванню навичок емоційного вираження рухів під музику, розкутості та творчості в

рухах; розвитку лідерських якостей, ініціативності; вихованню овариськості; прищепленню працьовитості) та містить ігроритміку, ігрогімнастику, ігротанці та нетрадиційні види вправ (ігропластику, пальчикову гімнастику, ігровий самомасаж, музично-наслідувальні ігри, ігри-подорожі, креативну гімнастику);

• Арттерапія

метод, пов’язаний із розкриттям творчого потенціалу людини. Він допомагає зменшити емоційну тривожність, підвищити самооцінку, розвинути комунікативні навички, закріпити позитивні поведінкові реакції;

• Ритмодекламація

ритмічне вимовляння тексту на фоні музики. Музику для фону добирають відповідно до темпу мовлення, особливостей ритмічного рисунка, змісту тексту (так, віршик про зайчика не варто вимовляти у супроводі повільної

мелодії в низькому регістрі, а для образу ведмедя не характерні стрибкоподібні високі звуки);

• Музикотерапія

сприяє коригуванню психофізичного здоров’я дітей у процесі їхньої життєдіяльності. Розрізняють активну (рухливі імпровізації під словесний коментар, що відповідає характеру музики) та пасивну (спеціальне прослуховування стимулюючої, заспокійливої чи стабілізуючої музики або звучання такої музики як тла) форми музикотерапії. Слухання правильно дібраної музики з виконанням психогімнастичних етюдів

підвищує імунітет дітей, позбавляє напруження, головного болю та болю у

м’язах, відновлює спокійне дихання. Музикотерапію педагоги дошкільного навчального закладу проводять упродовж усього дня — дітей зустрічають, укладають спати, будять після денного сну під відповідну музику, використовують її як тло для занять та вільної діяльності;

• Психогімнастика

призначена для розвитку в дітей навичок концентрації, пластики та координації рухів. Вправи психогімнастики супроводжуються текстом і

музикою, допомагаючи дітям краще уявити певний образ та втілити його, створюють позитивний емоційний настрій, усувають замкнутість, позбавляють утоми. Під час психогімнастики діти вивчають різні емоції та

вчаться управляти ними, опановують абетку вираження емоцій. Психогімнастика допомагає дітям долати бар’єри у спілкуванні, краще розуміти себе та інших, надає можливість самовиразитися та

містить такі елементи: мімічні та пантомімічні етюди; етюди та ігри на

вираження окремих якостей характеру та емоцій; етюди та ігри, що мають психотерапевтичну спрямованість на певну дитину чи групу в цілому. Етюди та ігри на емоції радості обов’язково слід застосовувати на кожному занятті. Майже кожен етюд супроводжується музикою, яка може випереджати його, допомагаючи дитині набути потрібного емоційного стану, чи бути тлом, який підсилює емоції, образні уявлення дітей та позбавляє психоемоційного напруження.

ОСНОВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЛОГОРИТМІЧНОМУ ЗАНЯТТІ

Вправи на початку заняття — крокування (маршування, перешикування, ходьба навшпиньки та легкий біг), привітання — дають настанову на різноманітний темп рухів та мовлення під музику, навчають дітей первинних навичок крокування по колу й поодинці, налаштовують оминати різні предмети, не стикатися одне з одним під час зустрічного крокування, дотримувати заданого напрямку, тримати однакову відстань, рухатися за орієнтирами, а також будувати ланцюжки, шеренги, колони (старша група).

Дошкільники навчаються орієнтуватися у просторі, у право- та лівобічному напрямках рухів. У дітей із розладами мовлення часто порушується координація рухів: вони широко розставляють ноги, човгають, не стійкі, їхні рухи уповільнені. Тому з перших занять слід формувати у дітей стійкість, навчати ставити ноги ближче до середньої лінії руху, піднімати їх під час крокування.

Музично-ритмічні рухи та вправи активізують увагу дітлахів. На занятті зазвичай використовують одну вправу, що містить сигнали (слово, музику або жест), що постійно змінюються. Особливим є завдання музичного супроводу. Зміна музичних фрагментів, темпу, ритму, контрастність регістрів, характер та сила звука, форма музичного твору дають змогу регулювати зміну рухів, що складають вправу. До них належать: «Прогулянка», «Сонце, дощик, калюжі», «Весела подорож» та ін.

Вправи на розвиток увагивиховують точну реакцію на зорові та слухові подразники, розвивають усі види пам’яті: зорову, слухову, моторну. Діти вчаться зосереджуватися та докладати вольових зусиль. Організовуючи рухову сферу, педагог формує певні стани, які полягають у

готовності дітей діяти певним чином у певному напрямку. Тренування такої готовності сприяє формуванню та розвитку стійкості уваги, а також спостережливості, умінню розподіляти, концентрувати увагу, відтворювати заданий ряд послідовних дій, переключатися з одного руху на інший, утримувати в пам’яті послідовність рухів.

Вправи на регулювання м’язового тонусу (масаж та самомасаж)— це загальнорозвивальні й коригувальні вправи та самомасаж. За допомогою загальнорозвивальних вправ можна вибірково впливати на розвиток м’язів спини, живота, плечового пояса, ніг («Жучки», «Легкі та важкі руки», «Гра з

водою», «Квіти ростуть» та ін.). Коригувальні вправи застосовують для зміцнення м’язів стоп і тулуба, для розвитку рівноваги, формування правильної постави («Веселі ніжки», «Ведмедики і шишки», «Пружинка» та

масаж). Такі вправи дають змогу дітям із вадами мовлення навчитися володіти своїми м’язами, управляти своїми рухами. Для цього потрібно

засвоїти поняття «сильно» і «слабко» щодо більшої або меншої сили м’язового напруження. Ці поняття відповідають музичним: «форте» —голосно, «піано» — тихо.

Вправи на формування та розвиток чуття ритму, темпу й метру.

Ці вправи потрібно використовувати регулярно — у формі ігор, інсценувань, наслідування тварин та трудових процесів, танцювальних рухів, імпровізацій із використанням дитячих музичних інструментів («Веселий таночок», «Гопачок», «Ведмежата», «Пташині гнізда» та ін.). Чуття розвиненого ритму (на основі виховання музичного ритму) має велике значення в онтогенезі мовлення. Коригування порушення темпу та ритму особливо важливе для дітей із заїканням, тахілалією (порушення мовлення, що характеризується вираженим багатослів’ям або різко пришвидшеним його темпом), дизартрією, барілалією (нерозбірливе вимовляння слів, спричинене дизартрією), афазією (повна або часткова втрата здатності мовлення внаслідок ураження мовленнєвих центрів кори головного мозку).

Нормалізування музичного темпу і ритму допомагає відновити правильні мовленнєві темп та ритм.

Вправи на узгодження слів із рухами та музикою ґрунтуються на ритмічних побудовах, що містять мовлення та музику («Дощик», «Топ-хлоп», «Смачна пісенька», «Моя сім’я», «Дінь-дон» та ін.). Роботу над вправами слід здійснювати в комплексі — наприклад, це може бути:

– спів, який супроводжується рухами або жестами;

– називання або демонстрування будь-яких дій групою дітей чи одним учасником;

– музичні діалоги, у яких співає лише один учасник, а решта супроводжують цей спів пантомімою за текстом;

– мовленнєве спілкування двох учасників або групи дітей під музику.

Рухи допомагають дітям передати свої думки, якщо вони не

можуть зробити це словесно— на допомогу приходять міміка і пантоміміка. Жести та міміка збільшують емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню («Фрукти», «Смачні подарунки», «Сумна яблунька», «Сніжинка»). Пантоміма допомагає визначити головне у вправі — намалювати образ. У пантоміміці важливі різні жести: описові (зображують та ілюструють перебіг думок і тексту) та психологічні (виражають почуття). Міміка та пантоміміка допомагають дітям із вадами мовлення за допомогою

рухів і жестів передати свої думки й почуття, особливо якщо вони не можуть зробити це словами.

Слухання (сприймання) музики (із наступною бесідою, визначенням засобів музичної виразності твору).

Слухання музики має величезне значення для формування фонематичних процесів, розвитку слухової уваги та слухового контролю. Музично-мовленнєва діяльність прищеплює дітям естетичні почуття, розвиває музично-поетичний слух та стимулює мовленнєвий розвиток, є засобом профілактики та коригування мовленнєвих порушень.

Музичні завдання для слухання музики мають передбачати:

– порівняння музичних звуків зі звуками навколишнього середовища;

– розрізнення висоти звуків;

– розрізнення на слух музичних інструментів за тембром звучання;

– сприймання та розрізнення різних музичних настроїв (весела,

сумна музика);

– розрізнення музики за темпом та формою, визначення характеру й засобів музичної виразності;

– розрізнення музичних творів за жанром.

Дидактичні ігри

(«Чарівна торбинка», «Що звучить?», «Де звучить?», «Музичне лото», «Ведмідь танцює та відпочиває» та ін.) — підґрунтя для формування фонематичних процесів дитини, що є основою мовленнєвого розвитку. Музика всебічно впливає на внутрішній світ дитини: переживаючи різні емоції, діти прагнуть поділитися ними з оточуючими, намагаються висловити свої думки — спочатку за допомогою педагога, а потім і самостійно. Зрештою у невимушеній спокійній формі з’являється спілкування.

Гра на дитячих музичних інструментах— це дуже ефективний вид коригувальної роботи з дітьми, що розвиває увагу та пам’ять, координацію рухів та дрібну моторику руки, фонематичний та звуковисотний слух, чуття темпу та ритму, а також допомагає координувати співи з рухами пальців рук.

Співи.

Співи та рухи під музику як частина логопедичної ритміки позитивно впливають на дітей із різними мовленнєвими порушеннями, тому що цей складний процес звукоутворення передбачає координацію між слухом і

голосом, тобто взаємодію співочої інтонації, слухового та м’язового чуттів. Особливо важливим лікувальним засобом є хоровий спів. Музика та текст пісень стимулюють інтерес дітей, збагачують емоційні переживання хористів. У такому психологічному стані зменшуються негативні комплекси, а завдяки цьому легше долаються мовленнєві труднощі.

Обираючи пісні для дітей з порушеннями мовлення, рекомендуємо зважати на таке:

– відповідність віку, виховні цінності;

– можливості співочого діапазону;

– коригувальна спрямованість (етапність у нормалізації мовлення тих, хто заїкається;

– періоди щадного режиму в дітей із органічними порушеннями голосу);

– змістовність пісень, нескладний для вимовляння літературний текст;

– простота запам’ятовування та виразність мелодії, логічне розташування тексту щодо сильних ударних звуків;

– нескладність акомпанементу, проста музична форма;

– можливість інсценування тексту пісні.

Причини, через які діти неточно інтонують мелодію:

– психологічний стан;

– відсутність координації між слухом і голосом;

– гучне, нетональне, невиразне мовлення;

– патологічні захворювання слухового та голосового апарату.

Слід завжди обережно ставитися до голосового апарату дитини,

берегти дитячий голос, дотримуючи простих правил:

1.Дитина має співати не більше ніж 10 хвилин поспіль.

2.Уникати крику та тривалого мовленнєвого навантаження.

3.Не співати під час хвороби.

4.Не співати на вулиці холодної пори року.

5.Захистити від різких коливань навколишньої температури.

6.Вокальна дієта.

Вправи для розвитку голосу й артикуляції.

Робота над голосом починається із вимовляння або проспівування на

видиху голосних і приголосних звуків. Такі вправи формують та розвивають силу, висоту, тривалість звучання і виразність голосу. Остання визначається його тембром.

Для розвитку звуковисотного слуху потрібно співати довгі чи короткі звуки (педагог застосовує педаль фортепіано чи рояля); дві однакові фрази, вигадуючи до них після співу різні завершення; високі та низькі звуки; сходинки та стрибки; а також розрізняти напрямок мелодії (угору, донизу) та

визначати, хто з дітей інтонує нечисто.

Вправи на координацію слуху та голосу: точно починати пісню після узичного вступу, вступати у звук та фразу, налаштуватися на голос музичного керівника.

Вправи для розвитку голосу:розспівування з різними завданнями та в

різних тональностях, а також на звуки [а-е-и-о-у], у яких не можна змінювати позицію; співати звукоряд униз, на інтервалах — імена дітей групи та фольклор (забавлянки, пестушки і т. ін.).

Вправи для розвитку голосу варто проводити з музичним супроводом і

без нього (а капела), іноді додаючи акомпанемент на металофоні,

дзвіночках, тамбурині.

Наприклад: тематичні короткі розспівування, що будуються на 2—3 звуках, для розвитку діапазону голосу на високих і низьких звуках; вокалізи; фонопедичні вправи для зміцнення м’язів гортані та розвитку сили голосу (поставити руки на діафрагму, затримати дихання, а потім повільно видихнути; повторити 6 разів); глісандо (ковзання звука з ноти на ноту); розспівування на легато та стаккато; валеологічні пісні-співаночки.

Співи на звук [м-м-м] із закритим ротом активізують тонус голосових м’язів, попереджають ларингіти. Вокалізи на склади «лі-зі-на» насичують легені та

мозок киснем.

Дихальні вправи сприяють виробленню правильного діафрагмального дихання, тривалості видиху, його сили та поступовості, їх можна поєднувати з рухами рук, тулуба, голови. До дихальних вправ можна долучити мовленнєвий та співочий матеріал, який вимовляють або проспівують на

видиху («Понюхай квітку», «Надуємо м’яч», «Качаємо шину», «Самоварчик» та ін.). До вправ із розвитку дихання, голосу й артикуляції доцільно додати спів або декламування віршів із різним забарвленням звука — мажорним або мінорним, що виражає різні емоції, та спів із пальцевою гімнастикою, що водночас розвиває дрібну моторику та нормалізує діяльність периферичних відділів мовленнєвого апарату дитини.

Танцювальна діяльність.

На заняттях з логоритміки високої результативності досягають шляхом використання танцювальної діяльності та творчості. Це таночки з атрибутами і без, хороводи, музично-рухливі інсценування пісень, танцювальні імпровізації, ігри-драматизації. Танцювальна діяльність стимулює фантазію

та уяву дітей, звертає їхню увагу на різний характер музики, що по-різному виражається в русі, указує на особливості певних персонажів пісень, ігор-драматизацій і хороводів, які вимагають творчих, індивідуальних наборів рухів, виховують почуття колективізму, допомагають дітям із вадами мовлення позбутися комплексів. Танці створюють емоційну, невимушену атмосферу та підштовхують до спілкування. Для дітей із порушенням координації рухів варто використовувати танці в повільному темпі, для дітей із мовленнєвими та функціональними порушеннями нервової системи — у

середньому й помірному темпах.

Ігрова діяльність (рухливі ігри).

Величезний терапевтичний вплив на психофізичний розвиток дітей має ігрова діяльність, тому що малюки легко піддаються впливу за допомогою гри. На заняттях із логоритміки слід використовувати самостійні ігри та

ігри у поєднанні з музично-ритмічними, логоритмічними комплексами, до

яких належать:

– ігри на місці, у яких дитина не змінює свого положення щодо оточуючих її предметів, а тільки пересуває окремі частини свого тіла, де головним дієвим елементом є емоційний фактор («Печу пиріжки», «Огірочки», «Сонечко», «Сніжинка»);

– рухливі ігри, у яких застосовують різні пересування — біг, стрибки, підскоки, крокування, перешикування — та які вимагають швидкості, сили, спритності, координації рухів і всебічно впливають на організм («Музичні стільці», «Піжмурки з дзвоником», «Збудуй дім», «Дожени!»);

-сюжетні рухливі ігри, у яких діти в усній формі зображують

життєві або казкові епізоди, утілюють ігровий образ («Гномики», «Кіт і миші», «Курчата»);

-ігри-драматизації на віршовані чи прозові тексти, на різні теми й сюжети, у

яких діти передають зміст ігрових образів за допомогою пантоміми, міміки, виразного мовлення («Колобок», «Звірі в лісі», «Лисиця і зайці»).

Релаксація.

Завершальні вправи, зокрема: маршування під музику, психогімнастика на килимі, розслаблення на килимі у супроводі спокійної мелодії.

Мета всіх цих вправ — заспокоїти дітей, переключити їхню увагу на інші заняття.

АЛЬБОМ З ЛОГОРИТМІКИ

Вправи на розвиток загальних рухів:

1) Потягушкі

Дитина лежить на підлозі горілиць, руки підняті вгору над головою (на підлозі). На рахунок від 1 до 6 повільно потягнутися, обережно розтягуючи хребет в різні сторони: п’ята правої ноги “повзе” по підлозі вперед, а ліва витягнута рука одночасно тягнеться в протилежний бік; потім те ж саме робить ліва п’ятка дитини і права рука. Повторюємо 5-7 разів.

2) Колода

Дитина лежить на підлозі горілиць, руки щільно притиснуті до тіла, ноги сполучені. Ми пропонуємо дитині закрити очі і відчути себе частиною могутнього стовбура гарного дерева. На рахунок від 1 до 6 тіло дитини починає перекочуватися по підлозі, наприклад справа наліво. На рахунок від 6 до 1, перекочуючись в протилежному напрямку, дитина повертається на вихідну позицію. Повтор 5-7 разів.

У цій вправі можна варіювати темп – прискорювати, уповільнювати. Можна не використовувати рахунок взагалі, надавши дитині можливість спонтанного руху.

3) Човник (лежачи на спині обличчям вгору)

Дитина лежить на підлозі горілиць, руки підняті вгору над головою. На рахунок від 1 до 4 він повільно піднімає одночасно руки, ноги (мисочкі при цьому відтягнуті), голову, роблячи “човник”. Тримає цю позицію на рахунок від 1 до 4, повільно повертається у вихідне положення теж на рахунок від 1 до 4. Далі слід релаксаційні розслаблення. Потім повторення вправи. Робиться 3-5 разів.

4) Човник (лежачи на животі обличчям вниз)

Виконується дитиною точно так само.

Далі йдуть дві вправи на активне повзання.

5) Поспішаймо до Айболіту

Можна розповісти дітям історію про казковому лісі, в якому з’явився злий мисливець і поранив звірят: зайчика в передні лапки, а ведмежати в задні. Звірята повзуть до доброго Айболіту, який їх обов’язково вилікує.

а) “Поранений зайчик”

Дитина лежить на животі, голова піднята над підлогою, руки щільно притиснуті до тіла. Почергово згинаючи в колінах то праву, то ліву ногу, дитина починає повзти до зазначеного провідним перешкоди.

б) “Поранений ведмежа”

Початкове положення те ж, але ноги з’єднані. Дитина поперемінно згинає в ліктях то праву, то ліву руку і, спираючись на лікті, повзе до зазначеного місця.

Рекомендується вправи а і б проводити на рахунок, тобто задаючи певний ритм і темп поперемінної роботи правої і лівої частин тіла.

6) “Рачки”

Дитина стає на карачки, спираючись об підлогу колінами та долонями рук. Ведучий чітко задає ритм і темп повзання рачки. При повзанні необхідно переставляти вперед протилежні руки і ноги одночасно. Можна використовувати веселий музичний супровід. Можна ввести ігровий і змагальний моменти, запропонувавши дітям, наприклад, повзати з закритими очима.

7) Канатоходець

Початкове положення – стоячи, руки опущені, перед дитиною кладеться довга мотузка. Це канат під куполом цирку, по якому треба пройти як справжньому канатохідця (в руки дитині можна дати прапорці або стрічки).

Крок правої ноги – піднімаємо ліву руку, крок лівої ноги – піднімаємо праву руку, а ліва при цьому опускається. Мисочкі ніг при такому русі повинні бути відтягнуті.

8) Перехресні кроки

Координуємо руху дитину так, щоб у такт руху руки одночасно рухалася протилежна нога.

Долоня правої руки при ходьбі стосується лівого коліна, долоня лівої руки – правого.

Лікоть правої руки при ходьбі стосується лівого коліна, лікоть лівої руки – правого.

Заводжу праву ногу при ходьбі вліво, а права і ліва рука повертаються вправо, ліву ногу при русі заводимо вправо, а обидві руки повертаються ліворуч – і інші модифікації перехресного кроку.

9) Перехресні стрибки

Виконуються так само, але дитина не ходить, а підскакує.

10) Перехресний крок сидячи

Дитина уявляє себе мотоциклістом.

Заводимо мотоцикл і “їдемо”: лікті рук стосуються протилежних колін.

11) Обертання шиї

Дихаємо глибоко, розслабляємо плечі, опускаємо голову вниз. Повільно обертаємо головою з боку в бік, знімаючи напругу на видихах.

12) Кішка

Кішка мишку побачила, Діти стають парами

Підійшла і так сказала: простягають один одному руки

-Самотньо у старенької Удари в долоні

Жити одній мені без подружки.

Знаєш що? Давай дружити! Кружляння парами

У гості будемо ми ходити. Удари в долоні

13) «Літак» – руки в сторону, біг по колу.

14) «Паровозик» – руки зігнуті в ліктях, притиснуті до тулуба. Ходьба між стільцями, з круговими рухами рук.

15) «Кораблик» – руки в перед, долоні притиснуті один одному. Ходьба по колу з погойдуваннями вправо, вліво. (Розгойдуються на хвилях).

Вправи на розвиток уваги і пам’яті.

Розвиток слухового уваги.

1. Відгадай, що звучить. Потрібно показати малюкові, які звуки видають різні предмети (як шарудить папір, як дзвенить бубон, який звук видає барабан, як звучить брязкальце). Потім потрібно відтворювати звуки так, щоб дитина не бачив сам предмет. А дитина повинна постаратися вгадати, який предмет видає такий звук.

2. Сонце або дощик. Дорослий показує дитині, що вони зараз підуть на прогулянку. Погода гарна і світить Сонечко (при цьому дорослий дзвенить бубном). Потім дорослий каже, що пішов дощ (при цьому він вдаряє в бубон і просить дитину підбігти до нього – сховатися від дощу). Дорослий пояснює дитині, що той повинен уважно слухати бубон і відповідно до його звуками «гуляти» або «ховатися».

3. Розмова пошепки. Суть полягає в тому, щоб дитина, перебуваючи від вас на відстані 2 – 3 метрів , Почув і зрозумів те, що ви вимовляєте пошепки (наприклад, можна попросити малюка принести іграшку). При цьому важливо стежити, щоб слова вимовлялися чітко.

4. Подивимося, хто говорить. Підготуйте для заняття зображення тварин і покажіть дитині, хто з них «як говорить». Потім зобразите «голос» одного з тварин, не вказуючи на картинку. Нехай дитина вгадає, яка тварина так «говорить».

5. Чуємо дзвін і знаємо, де він. Попросіть дитину закрити очі і зателефонуйте в дзвоник. Дитина повинна повернутися обличчям до того місця, звідки чути звук і, не відкриваючи очей, рукою показати напрям.

6.Назвати ряд звуків. Діти повинні хлопнути в долоні, коли почують той звук С: А, У, І, Л ‘, І, Т, К, С.

Гра з м’ячем.

Запропонувати кожній дитині бути звуком С і «отримати подарунок» – голосний звук {А, О, У, И, І). Далі, кидаючи дитині м’яча, він називає лише голосний, а той, повертаючи м’яч, називає склад зі звуком С (СА, СВ, СУ, си).

Вправа на розвиток мовного уваги:

1) Ми грали в хокей, поламали всі плюшки,

Мама нам спекла дуже смачні ключки.

Швидко мчався спортсмен, натискав на медалі,

І вручили йому за перемогу педалі.

2) Ведучий: “Хлопці, хто з вас більше запам’ятає звуків? Я вимовляти ланцюжок звуків, ви спочатку уважно її послухайте, а потім по моїй команді повторіть”.

Даємо перший ланцюжок: “А-О-У-Е”. Потім ведучий просить повторити її одного з хлопців. Якщо звуки вимовлені вірно, то ланцюжок звуків повторює хором вся група. Якщо ж була допущена помилка, то ведучий просить: “Хлопці, я був неуважний і прослухав. Допоможіть мені, будь ласка, повторіть звуки ще раз”.

Друга ланцюжок може виглядати так: “У-А-И-И-Е-О”. Робота з нею йде за тим же алгоритмом.

Потім у звукові ряди вводяться разом з голосними і приголосні звуки.

Найголовніше – поступове збільшення обсягу після того, як ви переконаєтеся, що діти легко справляються з попереднім вправою.

3) Ведучий: “Хлопці, ви вже знаєте всі звуки і букви, добре їх проговорює, швидко знаходите в книзі. Зараз я назву, як і в минулій грі, ланцюжок звуків. Слухайте уважно, а потім по моїй команді повторіть. Але тепер, промовляючи звук, ми будемо малювати його букву (його будиночок) перед собою (у вертикальному просторі) так, як ніби ми з вами малюємо на аркуші білого паперу “.

4) Вибудовує ланцюжок складів. Працюємо за тим же алгоритмом. Ланцюжок може бути, наприклад, такий:

ПА-НА-РА; ПА-НА-РА-КА;

ПА-НА-РА-КА-ДА.

У цій роботі дуже важливі фантазія і почуття гумору самого ведучого. Так, хлопцям можна сказати, що це мова марсіан. Можна навіть у них пограти, даючи можливість дитині на більш пізніх етапах розвиваючої роботи самому придумати нову мову (ланцюжок складів чи звуків) – вправа “Галактичне збори”.

5) «Літає – не літає»

Діти сідають або стають півколом. Ведучий називає предмети. Якщо предмет літає – діти піднімають руки. Якщо не літає – руки у дітей опущені. Ведучий може свідомо помилятися, у багатьох хлопців руки мимоволі, в силу наслідування будуть підніматися. Необхідно своєчасно утримуватися і не піднімати рук, коли названий нелітаючих предмет;

6) «Їстівне – неїстівне»

Ведучий по черзі кидає учасникам м’ячик і при цьому називає предмети (їстівні та неїстівні). Якщо предмет їстівний, м’ячик ловиться, якщо ні – відкидається.

7) «Спостережливість»

У цій грі виявляються зв’язку уваги і зорової пам’яті. Дітям пропонується по пам’яті докладно описати шкільний двір, шлях з дому до школи – те, що вони бачили сотні разів. Такі описи молодші школярі роблять усно, а їхні однокласники доповнюють пропущені деталі;

8) «Найбільш уважний»

Вправа на розвиток зорової уваги, пам’яті. Учасники повинні встати півколом і визначити ведучого. Ведучий протягом декількох секунд намагається запам’ятати порядок розташування гравців. Потім по команді він відвертається і називає порядок, в якому стоять товариші. На місці ведучого повинні побувати всі гравці по черзі. Варто нагородити тих, хто не помилиться оплесками;

9) Де що було

Дитині показують кілька предметів, що лежать на столі. Коли він відвернеться, один з предметів прибирають або переставляють. Від дитини потрібно вказати, що змінилося. Починати слід з невеликої кількості предметів, поступово його збільшуючи.

10) Мавпочки

Мета гри: розвиток уваги, координації рухів, пам’яті.

Обладнання: цеглинки одного або декількох кольорів (у всіх дітей та ведучого набори мають бути однаковими), або рахункові палички, або набір для гри “Танграм”, “В’єтнамська гра” і т.д.

Хід гри: ведучий пропонує дітям: “Давайте ми з вами сьогодні” перетворимося “в мавпочок. Найкраще мавпочки вміють передражнювати, повторювати все, що бачать”. Ведучий на очах у дітей складає конструкцію з цеглинок (або з того матеріалу, на якому проводиться гра). Хлопці повинні, можливо, точніше скопіювати не лише конструкцію, але і всі його рухи.

Варіант: побудовану на очах у дітей конструкцію закривають аркушем паперу чи коробкою і їм пропонується скласти її по пам’яті (потім результат порівнюється зі зразком).

Вправи на розвиток почуття ритму.

Вправи на розвиток музичного ритму і темпу

1. Передача м’яча на кожну сильну частку такту. Музика «Італійська полька» С. Рахманінов.

2. Ходьба під музику, якщо темп прискорюється, діти йдуть швидше або біжать, і навпаки.

3. Вихователь прохлопивает ритм, а діти повинні його повторити.

4. Щоб довго будинок стояв, щоб міцним був він, треба акуратно треба акуратно забити цвяхи в дошки. (Діти сидять на підлозі схрестивши ноги). Праворуч тук! (Вдаряють праворуч від себе) Зліва тук! (Вдаряють ліворуч від себе) Вперед тук, тук, тук! (Обома кулаками стукають перед собою).

5. Дитина сама отстукивает будь-який ритм, а інші діти його повторюють.

Вправи на розвиток дрібної моторики.

Пасивна гімнастика (масаж)

Масаж виконується однією рукою, інша рука притримує масажовану кінцівку. Тривалість масажу 3-5 хвилин; проводиться декілька разів на день.

Масаж включає в себе наступні типи рухів:

1. Погладжування: відбувається в різних напрямках.

2. Розтирання: відрізняється від погладжування більшою силою тиску (рука не ковзає по шкірі, а зрушує її).

3. Вібрація: нанесення частих ударів кінчиками напівзігнутих пальців (можна використовувати вібромасажер)

4. Масаж за допомогою спеціального м’ячика: м’ячиком потрібно здійснювати рухи по спіралі від центру долоні до кінчиків пальців; практична порада: м’ячик повинен бути твердим, тобто не повинен легко деформуватися (тоді вплив буде максимальним).

5. Згинання-розгинання пальців: пальці спочатку стиснуті в кулак, кожен палець по черзі розгинається і масажується з боку долоні круговими рухами від основи до кінчика.

Пальчикові ігри:

Суть заняття полягає в тому, щоб навчити дитину за допомогою пальців зображати якісь предмети або живих істот. При цьому всі рухи пальців повинні пояснюватися малюкові. Це допоможе дитині розібратися з такими поняттями, як «зверху, знизу, правий, лівий» і так далі. Після того, як дитина навчиться сам виконувати вправи, можна спробувати розіграти сценки або невеликі казки, розподіливши ролі між собою і дитиною (наприклад, зустріч їжачка і зайчика в лісі). Ось кілька прикладів таких вправ:

зайчик:

вказівний і середній пальці випрямлені, решта стиснуті в кулак

чоловічок:

бігаємо вказівним та середнім пальцями по столу

їжачок:

руки зчепити в замок, пальці однієї руки і великий палець іншої руки випрямити

кішка:

з’єднати середній і безіменний пальці з великим, вказівний і мізинець підняти вгору

коза рогата:

вказівний і мізинець випрямлені, великий палець – на зігнутих безіменному і середньому

окуляри:

пальці правої і лівої руки скласти колечками, піднести їх до очей

метелик:

руки схрестити в зап’ястях і притиснути долоні тильними сторонами один до одного, пальці прямі, долоні з прямими пальцями роблять легкі рухи в зап’ястях – «метелик летить»

Потешки для дрібної моторики:

Сорока

Сорока, сорока, сорока-білобока

Кашку варила, діточок годувала.

(Вказівним пальцем правої руки водять по долоньці лівої)

Цьому дала, цьому дала,

Цьому дала, цьому дала.

(По черзі загинають пальці, починаючи з великого)

Цьому не дала: ти води не носив,

Дров не рубав, каші не варив –

Нічого тобі немає!

(Мізинець не загинається)

“Ладушки”

– Ладоньки, ладушки! Де були?

– У бабусі.

– Що їли?

– Кашку.

– Що пили?

– Бражку.

Кашку поїли, попили бражку.

(Дитина і дорослий ритмічно ляскають в текст потешки)

Шу-у-у … полетіли!

На головку сіли, півником заспівали.

Ку-ка-рі-ку!

(Піднімають руки вгору і опускають на голову)

 “Рукавичка”

Маша рукавицю наділу:

(Стиснути пальці в кулак)

“Ой, куди я пальчик справи?

Нема пальчика, пропав,

У свій будиночок не потрапив “.

(Всі пальці розтиснути, крім великого)

Маша рукавицю зняла:

“Подивіться-но, знайшла!

(Розігнути залишився зігнутим палець)

Шукаєш, шукаєш – і знайдеш,

Здрастуй, пальчик, як живеш? “(Стиснути пальці в кулачок)

Братики

Йдуть чотири брати назустріч старшому.

– Здрастуй, битий шлях – кажуть.

– Здорово, Васька-указка, Гришка-сирітка,

Мишка-серединка, та Крихітка Тимошка.

(З’єднують великий палець з іншими пальцями по черзі)

Замок

На дверях висить замок. (З’єднати пальці обох рук в замок)

Хто його відкрити б міг? (Пальці зчеплені в замок,

                                           руки тягнуться в різні сторони)

Постукали,    (Не розчіплюючи пальці, постукати долонями

                       один про одного)

Покрутили,    (Покрутити зчеплені руки в зап’ястках)

Потягнули     (Пальці зчеплені в замок, руки тягнуться в різні сторони)

І відкрили.     (Розчепити пальці)

Вправи на розвиток мовного дихання:

Як виконувати вправи :

· Повітря набирати через ніс

· Плечі не піднімати

· Видих повинен бути тривалим і плавним

· Необхідно стежити, за тим, щоб не надувалися щоки (для початку їх можна притримувати руками)

!!! Не можна багато разів поспіль повторювати вправи, так як це може привести до запаморочення!!!

1. Футбол. Скачати ватяну кульку і поставити два кубики як ворота. Дитина повинна, дмухаючи на кульку, загнати його у ворота.

2. Вітряк. Дитина дме на лопаті іграшки-вертушки або млини з пісочного набору.

3. Снігопад. Зробити сніжинки з вати (пухкі грудочки). Пояснити дитині, що таке снігопад і запропонувати дитині здувати “сніжинки” з долоні.

4. Листопад. Вирізати з кольорового паперу різні осіннє листя і пояснити дитині, що таке листопад. Запропонувати дитині подути на листя, так, щоб вони полетіли. Попутно можна розповісти, які листочки з якого дерева впали.

5. Метелик. Вирізати з паперу метеликів і підвісити їх на нитках. Запропонувати дитині подути на метелика так, щоб вона полетіла (при цьому стежити, щоб дитина зробила тривалий плавний видих).

6. Кораблик. Дути плавно і довгостроково на паперовий кораблик.

7. Кульбаба. Запропонуйте дитині подути на Відцвілий кульбаба (стежте за правильністю видиху).

8. Шторм в склянку. Запропонуйте дитині подути через соломинку в склянку з водою (потрібно стежити, щоб щоки не надувалися, а губи були нерухомими).

9. «Поду на плече”

Поду на плече, поду на інше.

Нам сонце гаряче, пекло денний порою.

Поду ми на груди і груди свою остудимо.

Поду ми на хмари і зупинимося поки що.

10. Дитина лежить на підлозі горілиць, руки вздовж тіла. На рахунок від 1 до 6 йде повільний вдих носом, руки при цьому підіймаються вгору уздовж тіла, ковзаючи по підлозі. На рахунок від 1 до 6 йде повільний видих через рот, руки опускаються в початкове положення, але поверху. Повторюємо 3 рази.

Вправа на розвиток сили голосу:

1) Фонетична ритміка голосних звуків від тихого до гучного: А, О, У, И, Е.

2) Тягти будь голосний звук максимально довго.

Вправа на розвиток просодії

Вимова слів з перебільшеним виділенням кожного звуку.

Складіть руки «чашкою», «зберіть» звуки. Я скажу слова повільно, тихо, а ви – голосно і швидко: Мммааалллііінннааа, ллііссаа.

Вправи на координацію мовлення з рухом :

1. «Щітки»

Цією щіткою чищу зуби. (Імітація чищення зубів)

Цією щіткою черевики. (Нахили вниз)

Цією щіткою чищу речі, (Нахили в сторони)

Всі три щітки мені потрібні. (2 присідання)

2. Плече.

У мене болить плече чо-чо-чо (обхоплюють себе руками)

Раз болить піду до лікаря чу-чу-чу

Ні до лікаря я не хочу (Нахили голови

  Чітко промовляючи, виділяють звук Ч.)

3. Яйце.

Ось вам казка про яйце-це-це-це: 2 бавовни під музику

Курка сресла яйце цо-цо-цо: піднімаємо, опускаємо руки

Кицька тягнеться до яйця цу-цу-цу, постукування правою ногою об підлогу

Відігнали? Молодці! -Ці-ці-ці. 4 присідання

4. Душ.

Ось від ніжок і до вушок Нахили в низ руки до вух.

Миє Женю жаркий душік. Кругові рухи руками навколо себе.

І верхівку, і живіт Руки на голову. На живіт.

Дружині душ водою поллє. Нахили в право в ліво.

Миє шию, миє вуха. Нахили голови до плечей,

Як же добре під душем! 2 присідання.

Вправа на розвиток мовних і мімічних рухів

1) «Чия вода смачніша?»

Я буду пити лимонну воду. Морщать ніс

Я буду пити липову воду,

Я буду пити медову воду. Імітують задоволення

2) Фрукти

Уявіть, що ви їсте той фрукт, який зображений на вашій картинці. Висловіть свою стан мімікою. (Діти передають емоційний стан солодке яблуко, солодка груша, ароматний апельсин, кислий лимон і т.д.). Але раптом ви побачили у своєму фрукті черв’яка. Висловіть свій стан.

3) Емоції

Педагог пропонує передати емоції: радість, здивування, захоплення і печаль.

4) Застібання і розстібання блискавки.

Посміхнутися, міцно стулити губи, утримувати їх у такому положенні під рахунок до п’яти (застебнули блискавку). Розімкнути губи (розстебнули блискавку).

5) Великі гудзики і маленькі гудзики.

Максимально округлити губи (велика гудзик), витягнути губи “трубочкою” (маленька гудзичок).

Література:

1. Чеснокова, Л. В. «Заняття з логоритміки для дітей із вадами мовлення», Х.: Вид. група «Основа», 2017. — 160 с.

2. Волкова Г.А. Логопедическая ритмика:М: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 272 с.

3. 3. Алябьева Е.А. Логоритмические упражнения без музыкального

сопровождения. – М.: Творческий центр, 2005.

4. 4. Власова Т.М. Фонетическая ритмика. М.: Гуманитарный издательский центр, 1996.

5. Картушина М.Ю. Логоритмічні заняття в дитячому садку. – М., 2003.

6. Касіцина М.А., Бородіна І.Г. Корекційна ритміка. – М. 2005.

7. Кузнецова К. Логопедична ритміка в іграх та вправах для дітей з важкими вадами мови. – М., 2004.

8. Ляпидевский С.С. Нарушение речи и голоса. – М.:1975г.

9. Новиковская О.А. Логоритмика. – Санкт-Петербург: 2005.

10. Чистякова М.И. Психогимнастика. /Под ред. М.И. Буянова. – М. 1990.

11. Школьник С.Я. Мовні віршовані ігри та вправи з музичним супроводом для дітей, що мають вади мовлення. – Харків: 1999.

12.Щербакова Н.А. Від музики к рухам і мові. – М.: Гном, 2001.

13. С.Садовенко “Музична логоритміка”. -К.: “Редакції газет з дошкільної та початкової освіти”, 2013.

14. www.education.gov.ua. – сайт Міністерства освіти і науки України.

15. www HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/”. HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/”nbuv HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/”. HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/”gov HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/”. HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/” HYPERLINK “http://www.nbuv.gov.ua/”ua – сайт бібліотеки ім. Вернадського.

16. www.logoped.ru. – сайт на допомогу логопедам

ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ЗНАЧЕННЯ ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЛЯ ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНИКІВ

У Базовому компоненті дошкільної освіти зазначено, що метою діяльності дошкільного закладу є забезпечення гармонійного розвитку кожної дитини, створення сприятливих умов для її особистісного становлення та творчої самореалізації. Одним із ефективних засобів педагогічного впливу на розви­ток творчої особистості дошкільника названо театралізовану діяльність. Вона сприяє естетичному вихованню дітей, прилучає їх до мистецтва, розвиває вміння бачити, чути, розуміти красу слова, дії. Театральне мистецтво близьке і зрозуміле дітям, адже в його основі — гра, а це для малюка — найголовніший аспект діяльності, адже діти, граючись, розвиваються.

Театралізовані ігри позитивно впливають на емоційну сферу дитини, вони акумулюють життєву мудрість, оптимізм, енергію народу. Театр — це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в собі впливи музики, танцю, пластики, мовлення та образотворчого мистецтва.

Театралізовані ігри приносять величезну користь для духовного ви­ховання, становлення характеру дитини, прищеплення їй найкращих рис, сприяють утвердженню себе в суспільстві.

У змістовому наповненні освітньої лінії «Дитина у світі культури» Базового компонента дошкільної освіти відмічено те, що успішною дитяча театральна діяльність є тоді, коли дитина «творчо застосовує художньо-мовленнєвий музично-пластично-пісенний досвід у театралізованій грі, сценки, самостійно вигаданої казки, творів інших літературних жанрів».

Театр — це усвідомлення власного «я» та можливість самовиражен­ня особистості. Тут формуються моральні якості, долаються недоліки: сором’язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти напруженість, подолати сумніви стосовно себе, повірити у власні можливості; невгамовним та неорганізованим — навчитися витримки.

Беручи участь у театралізованих іграх, діти ознайомлюються з оточенням та його складовими через образи, фарби, звуки. Завдяки цій діяльності в дошкільників більш інтенсивно розвиваються пізнавальні інтереси, удо­сконалюються психічні процеси (пам’ять, уява, мислення), активізується мовлення, формується культура міжособистісного спілкування, розширюється світогляд.

Отже, театралізована діяльність — це одна із провідних ліній у вихованні всебічно розвиненої особистості та один із ефективних засобів розвитку художньо-творчих здібностей дошкільника.

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ

Організація театралізованої діяльності в дошкільному навчальному за­кладі попередньо має на меті визначення певної цілі та завдань, які необхідно реалізувати педагогічному колективу. Метою нашої роботи є: залучення дітей до творчої діяльності шляхом ознайомлення з театральним мистецтвом, використання театралізації для розвитку творчих, акторських та сценічних здібностей вихованців, формування в них мовленнєвої компетентності, навичок театрально-виконавської діяльності, ознайомлення дошкільників із театром як установою, з професійною діяльністю його працівників.

Щоб реалізувати зазначену мету, педагогічному колективу необхідно вирішити такі завдання:

• ознайомити дітей зі специфікою театрального мистецтва, формувати в них емоційно-ціннісне ставлення до театру;
• виховувати зацікавлене та відповідальне ставлення до підготовки, проведення та оцінювання театралізованої діяльності;
• учити дітей сприймати й розуміти композицію та особливості літературного твору, розвивати уявне мислення;
• розвивати вміння «входити в образ» та спонукати перебувати в ньому до кінця театралізованого дійства;
• формувати виразне та дикційно чисте сценічне мовлення;
• удосконалювати вміння та навички дітей у передачі характерних особливостей різних художніх образів;
• допомогти дошкільникам оволодіти акторськими, сценічними здібнос­тями (мімікою, жестами, інтонацією, пантомімою) в міру їх індивідуально-вікових особливостей;
• усвідомлювати колективний характер дієтворення у процесі підготовки театральної вистави, важливість партнерства в ігровій взаємодії, оволодіння навичками спілкування та колективної творчості;
• стимулювати прагнення дитини самореалізуватися, самоствердитися.

СТВОРЕННЯ УМОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Для організації театралізованої діяльності в нашому дошкільному закладі у всіх вікових групах створено куточки театралізованої діяльності, в яких розміщено ширми, різні види театру – ляльковий, пальчиковий, настільний.

Для театралізованої діяльності зібрано костюми для героїв різних казок, маски, шапочки; різноманітний реквізит: кошики, посуд, муляжі фруктів, овочів; предмети побуту та вжитку тощо. Декорації, реквізит, костюми є загальнодоступними для всіх педагогів навчального закладу й використовуються відповідно до змісту казок.

Робота з дітьми проводиться систематично й послідовно з поступо­вим ознайомленням дошкільників зі сценарієм вистави, вивченням слів героїв та вправлянням їх в оволодінні вміннями й навичками, необхідними для проведення театралізації. Тривалість дитячої діяльності визначається поставленими завданнями, активною дитячою працездатністю, зумовленою віковими та індивідуальними особливостями.

Ігри-драматизації педагоги організовують із дітьми середнього та старшого дошкільного віку. Підготовка здійснюється під час спеціально організованих занять із театралізованої діяльності у другу половину дня. Заняття проводяться мікрогрупами по 2—3 дітей у кожній, підгрупами по 3—6 дітей або із усіма учасниками вистави по 6—10 дітей залежно від мети, яку визначає педагог під час попередньої підготовки.

ПІДГОТОВКА ГРИ-ДРАМАТИЗАЦІЇ

Завдання підготовки до гри-драматизації вирішуються в ході спостережень, екскурсій, під час читання художньої літератури, слухання музики, співу, музичних, рухових і дидактичних ігор, ігрових вправ, пізнавальних та мовленнєвих занять, самостійної художньої діяльності та спеціально організованих занять.

У першій частині такого заняття здійснюється ознайомлення дошкільників зі змістом художнього твору, обраним для драматизації. Вихователь виразно читає або розповідає текст, можна також прослухати аудіо- або грамзапис.

Подальша робота на цьому етапі проходить шляхом поступового поглибленого вивчення художнього тексту завдяки використанню різних видів переказу (за ролями, вроздріб тощо), бесіди за змістом та бесіди, що спрямовані на аналіз зовнішніх проявів емоційного стану персонажів за допомогою використання ілюстрацій та відповідних запитань до них: «Який настрій у хлопчика, дівчинки?», «Як ти про це дізнався?», «Про що свідчить вираз обличчя (поза, хода, рухи)?..».

У другій частині заняття увага зосереджується на розвитку дитячої уяви, подальшому збагаченню емоційного досвіду дітей через проникнення в емоційні стани літературних героїв, ознайомлення із засобами їхнього вираження в мовленні. Виконання цих завдань здійснюється за допомогою застосування комплексу методів і прийомів: використання ілюстрацій, фотографій із зображенням людей і казкових персонажів у різних емоційних станах, імітаційно-ігрових вправ, дидактичних ігор із піктограмами для вправляння дітей у визначенні емоційних станів за зовнішніми ознаками, завдань, переліку запитань до дітей із метою вправляння їх у визначенні почуттів і емоційних станів героїв за мовленнєвими й зовнішніми проявами і т.д. Наприклад: «Як плаче чи сміється зайчик?», «Який настрій у дідуся?», «Яким голосом говорить ведмідь?» тощо. Застосування такого комплексу прийомів дає змогу уникнути монотонності в мовленні дітей, що виникає внаслідок механічного заучування тексту ролі без проникнення й відтворення почуттів героїв.

У третій частині заняття робота спрямована на практичне засвоєння дітьми засобів виразності. Для цього використовуються творчі вправи, спрямовані на розвиток умінь самостійного використання інтонації, виразних рухів для передачі емоцій літературних героїв. Наприклад: «Покажи ходу», «Зміни голос» тощо.

На цьому самому етапі проводиться робота над технікою мовлення (вправи, ігри, скоромовки, чистомовки тощо).

Після такої підготовчої роботи дітям пропонується драматизувати фраг­мент літературного твору за їхнім вибором, у ході якого вони вправляються в самостійному пошуку й використанні засобів виразності.

Структура занять змінюється залежно від ступеня ознайомлення дітей із літературним твором. На перших заняттях, де основна увага приділяється ознайомленню дітей із текстом художнього твору, може не бути підсумкової частини — вправляння дітей у драматизації частин твору. Якщо дітям відо­мий твір (ознайомлення проводилося на занятті з художньої літератури або в повсякденному житті), то проведення підсумкової частини заняття займає більше часу.

МУЗИЧНИЙ СУПРОВІД ТА ОЗВУЧУВАННЯ ВИСТАВ

Паралельно із підготовкою літературної частини вистави ми здійснюємо музичну підготовку. Зазвичай усі спектаклі в дитячому театрі проходять із музичним супроводом, який виконує музичний керівник. У нашому театрі до цієї діяльності заохочуються і старші дошкільники. Вони з особливим захопленням супроводжують виступи артистів акомпанементом шумових та ударних музичних інструментів: металофонів, ксилофонів, барабанів, маракасів, саморобних тріскачок (баночок із різноманітним наповненням) тощо; голосових звукових ефектів на кшталт: посвистування, шипіння, завивання, кряхтіння, цокання язиком, вдихи — видихи тощо.

Використання цього звукового арсеналу дає можливість передати звуки навколишнього світу та природи: спів птахів, шурхіт листя (шелестіння папером), завивання вітру (дмухання в пусту пляшку або трубочку); рипіння снігу (скрип мішечка з крохмалем) і багато інших звуків, що допомагають зробити дитячу виставу захопливою та цікавою.

Є ще й інший спосіб озвучування ролей, коли за кожним персонажем вистави закріплюється один музичний інструмент, який найбільш вдало передає характерні особливості героя. Наприклад:

• для озвучення мишки можна використати дзвіночок або трикутник, які найбільш вдало відтворюють шурхіт, що супроводжує переважно це звірятко;
• звуки ходи ведмедя можна озвучити за допомогою барабана. Глухі удари по ньому асоціюються з важкою ходою ведмедика. Також можна використати тріскачку, звуки якої асоціюватимуться у глядачів вистави з тріскотінням кущів;
• кастаньєти створюють звук, який нагадує «шльопки». Вони найбільш вдало підійдуть для озвучення жабки, яка стрибає по воді;
• Курочку Рябу можна озвучити за допомогою тріскачок із різним наповненням. Одночасне промовляння слів «куд-ку-дах-тах-тах» і ритмічне струшування тріскачкою передають квоктання курки та шум змахів крил.

Виконувати партії цих музичних інструментів доручаємо дітям із спеці­ально організованого оркестру. Під час реплік конкретного персонажа діти з оркестру мають швидко зреагувати і створити для них інструментальний супровід.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕРЕГЛЯДУ ВИСТАВ

Підсумком усієї підготовчої роботи стає гра-драматизація — дитяча вистава, на перегляд якої у спеціально відведений час у другу половину дня приходять подивитися вихованці дошкільного закладу та батьки маленьких артистів.

І ось настає казковий час… Діти в театральних костюмах і гримі займають свої місця на сцені й за кулісами, глядачі нетерпляче очікують початку вистави. За сигналом педагога починається чарівне дійство… Юні актори, «перевтілившись в образ», беруть участь у колективній грі. Старанно, у міру своїх індивідуальних можливостей, за допомогою міміки, жестів, зміненого голосу, інтонації вони передають характерні риси свого персонажа, своє ставлення до нього. Доречно, якщо кожна дитина знає текст усіх дійових осіб, вчасно озвучує репліку відповідно до обраної ролі, вступає в ігрову взаємодію. Коли трапляється ситуація, що дошкільник забуває слова, то йому на допомогу завжди приходить педагог.

Дуже важливо, щоб усі вихованці групи брали активну участь у виставі. Якщо ролей не вистачає, то вистава повторюється кілька разів із новим складом акторів. Це заохочує до участі в театралізованій діяльності всіх дітей, стимулює розвиток їхніх художньо-творчих здібностей, реалізує бажання.

У вихованні дітей нема дрібниць, тому не менш важливим є виховання дитини-глядача. С. Михалков писав, що хороший глядач, як і хороший актор, повністю перевтілюється в героя. Таким ідеальним глядачем є майже кожна дитина. Під час перегляду вистав малята співпереживають героям, шукають шляхи вирішення складних ситуацій, висловлюють співчуття ображеним, водночас вони виражають емоції, властиві дійовій особі чи улюбленому персонажеві.

Після перегляду вистави педагоги зазвичай проводять із дошкільнятами бесіду, щоб виявити: чи зрозуміли вони зміст вистави; позитивні й негативні вчинки героїв; хто з героїв найбільше сподобався… Адже перегляд театралізацій стимулює пізнавальну активність дітей, розвиток їхніх інтелектуальних інтересів, мотивує до прояву співпереживання, взаємодії в колективі, форму­вання товариських відносин.

ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Показниками ефективної організації театралізованої діяльності дітей середнього дошкільного віку є: здатність дитини активно взаємодіяти з дорослими та однолітками під час розігрування уривків казок, інсценування, ігор-імітацій; спроможність наслідувати, імітувати голоси тварин, птахів під час театралізацій окремих епізодів казок та драматизації літературних творів; уміння доречно імітувати рухи, жести персонажів; брати участь в іграх-драматизаціях, театралізованих іграх, іграх за сюжетами літературних творів. Діти мають знання про театр як мистецький заклад у межах програми.

До комплексу вмінь, що засвідчують компетентність дітей старшого дошкільного віку у сфері театралізованої діяльності, належать такі з них: організовувати самостійно та за вказівкою дорослого ігри-драматизації, театралізовані ігри за сюжетами знайомих художніх творів; брати участь в інсценуванні відомих казок; ідентифікувати почуття і вчинки персона­жів із власними діями; проявляти власну позицію у процесі перевтілення у сценічний образ; запам’ятовувати сюжетну послідовність, своєчасно включатися в дію; використовувати музично-пластично-пісенний досвід під час театралізації різних творів літературних жанрів. Діти мають знання про театр як мистецький заклад у межах програми.

Художньо-естетичний розвиток дитини дошкільного віку

«ДІТИ ПОВИННІ ЖИТИ У СВІТІ

КРАСИ, ГРИ, КАЗКИ,МУЗИКИ,

МАЛЮНКУ, ФАНТАЗІЇ,

ТВОРЧОСТІ»

В. СУХОМЛИНСЬКИЙ

Дошкільний вік – час активної соціалізації дитини, розвитку спілкування з дорослими та однолітками, пробудження моральних та естетичних почуттів, входження в культуру.Ефективним шляхом всебічного гармонійного розвитку особистості є залучення дошкільників до художньо-естетичної діяльності, яка включає зображувальну, музичну, театралізовану, художньо-мовну діяльність. Ці види діяльності виконують функцію позитивно-емоційного збагачення, викликають емоції радості, захоплення, натхнення, витісняють тривожність, напругу, почуття безпорадності.Художньо-естетична діяльність задовольняє гостру потребу дітей у самовиявленні і є одним із найулюбленіших занять. У цьому виді діяльності дошкільники виявляють високу зацікавленість і, що важливо, невелику стомлюваність. Ці фактори позитивно впливають на емоційний стан, загальний психічний розвиток дитини і разом з тим ця діяльність – є засобом всебічного розвитку дитини.

Одним із завдань художньо-естетичного розвитку є розвиток у дитини елементів творчості. Дитяча творчість – перша ланка розвитку творчої діяльності, в якій дитина виявляє своє розуміння довкілля, своє ставлення до нього. Це допомагає дітям розкрити їх внутрішній світ, особливості сприймання та уявлення, інтереси та здібності.

Організація художньої діяльності дошкільників є одним із засобів розвитку індивідуальних потенційних можливостей кожної дитини, формування творчих здібностей. Від того, наскільки сприятливими є умови для прояву дітьми нахилів до того чи іншого виду художньої діяльності, залежить можливість своєчасного виявлення і розвитку дитячих здібностей, формування елементів творчості.

Творчі здібності формуються у дітей поетапно. На початковому етапі здійснюється нагромадження знань та художніх вражень, набуття вмінь та навичок, що є необхідним для самостійної художньої діяльності. І лише на подальшому етапі стає можливим виникнення творчого задуму, пошуку художніх засобів.

Позитивні емоції посилюються, якщо вихователь організує практичне застосування дитячих робіт. Знання того, що краща робота може стати прикрасою, подарунком малюкам, експонатом виставки, стимулює дітей виявляти ініціативу, старанність, викликає бажання принести користь людям.

У розвитку творчої активності велику роль відіграє предметне середовище, що оточує дітей. У збагаченні дітей художніми враженнями вихователю допомагають картини, діафільми, друковані посібники, твори прикладного, декоративного мистецтва, фотоальбоми. Ця група матеріалів потребує обов’язкової участі дорослого на тому етапі, коли дітей знайомлять з ними. Навіть старші дошкільники не можуть самостійно сприймати особливості колориту, композиції, правильно визначати художню цінність предметів, що розглядаються.Крім того, дорослий, ознайомлюючи дітей з творами мистецтв, захоплююче розповість про історію димківської іграшки, зверне увагу на багату уяву опішнянських і петриківських майстрів. Одночасно педагог викличе у дітей бажання самим створити щось красиве для себе та інших.У старшому дошкільному віці, коли вже є певний багаж навичок художніх дій, у предметне середовище слід увести матеріали, які діти зможуть використовувати самостійно (мозаїка, музичні інструменти, різні види театру, матеріали для зображувальної діяльності, природний матеріал, маски-наголовники, елементи костюмів та декорації).

Перераховані матеріали повинні відповідати віку дітей. Дуже важливо розмістити посібники в доступному для дітей місці, оскільки бажання займатись якимось видом художньої діяльності може виникнути в них у будь-який вільний від занять час.

Специфіка цього виду діяльності полягає в тому, що саме під час вправляння в художніх уміннях діти реалізують індивідуальні творчі задуми. Це необхідно враховувати в організації самостійної художньої діяльності дітей.

Правильно спланувати види художньої діяльності дітей, підготувати необхідні матеріали вихователю допоможуть індивідуальні бесіди з дітьми. Напередодні її проведення дорослий має поцікавитися, чим би хотіла зайнятися завтра кожна дитина. Доцільно використати методичний прийом нагадування (яке чудове свято нещодавно було! Як красиво співали і танцювали діти! А хто не танцював на святі, а хотів би? Хто хотів би заспівати? Або: згадайте діти, в якому музеї ми були? Що вам запам’яталося? Хто хотів би розмалювати глиняні іграшки?) Такий підхід відновлює в пам’яті дітей художні враження, викликає прагнення творити прекрасне.

Для того, щоб з’явилося бажання займатися художньою діяльністю, необхідно створити творчий настрій. Це досягається відповідним розташуванням меблів та стимулюючих матеріалів. Створюючи атмосферу для художньої діяльності, слід виходити з основної мети її організації – розвитку індивідуальних нахилів та здібностей дитини.

Треба мати на увазі, що розвиток художніх, творчих здібностей дітей спирається на позитивне, захоплене ставлення до певного виду діяльності. Воно є показником та одночасно однією з умов виявлення й формування індивідуальних нахилів. Саме тому меблі варто розташувати не традиційно, а відповідно до тих видів діяльності, які були сплановані в результаті попередньої бесіди з дітьми (наприклад, ширма для лялькового театру та розміщені півколом стільчики для глядачів, зсунуті квадратом столи для роботи вчотирьох – матеріал для створення букетів, окремо стіл для двох – матеріал для зображувальної діяльності). Варіанти розміщення меблів можуть бути різними. Основний принцип – атмосфера повинна сприяти художній діяльності та забезпечувати вільний вибір, без цього творчий процес неможливий.

Не менш важливим є налаштовування дітей на якість кінцевого результату та повідомлення про те, де і як він буде використаний. Після того, як діти вибрали вид художньої діяльності за своїми інтересами, необхідно їх спонукати до творчого підходу її здійснення. Наприклад, вихователь може звернутися до дітей: «Намагайтесь вигадати та зробити з природного матеріалу таку іграшку, яку ми ще не робили. Ми виберемо найцікавіші та подаруємо їх випускникам-першокласникам». Або «Вигадайте візерунок та розфарбуйте серветки так, як ми ще цього не робили. Найоригінальніші серветки одержать у подарунок працівники кухні, які завжди турбуються про нас. Їм буде дуже приємно. Пофантазуйте!» Такий прийом активізує творчу уяву дошкільників, викликає позитивні прагнення принести радість людям.

Інтерес та схильність дітей до художньої діяльності вихователь підтримує своїм ставленням до неї, вмінням бачити красу, захопленістю й майстерністю.

Серед принципів індивідуального підходу до дитини важливе місце посідає застосування заохочень. Для формування у дітей самоповаги, впевненості у своїх можливостях необхідно виявляти увагу і доброзичливість.

Розв’язанню основного завдання – розвитку художньо-творчих здібностей – допомагає правильна оцінка вихователем результатів дитячої діяльності. На відміну від оцінки, що дається на заняттях, основний акцент тут робиться не на охайності, правильності використання технічних прийомів, а на наявності в роботі елементів нового, творчого початку. Наприклад, якість візерунків, що прикрашають іграшки з глини, в одних дітей вирізняється вмінням варіювати знайомі елементи у нових сполученнях, чутливістю до кольорової гами, здатністю знаходити самостійні композиційні рішення. Інші ж діти залишаються копіювальниками знайомих зразків. Тому, під час оцінювання дитячих робіт дуже важливо виділити такі, які вирізняються оригінальністю, нехай навіть незначною. Як уже було зазначено, цим роботам необхідно знайти практичне застосування. Проте не можна забувати про інших дітей – усіх слід похвалити, у кожній роботі знайти позитивне.

Отже, перед вихователем стоїть завдання виявляти, підтримувати та розвивати нахили та здібності дітей, створювати умови для задоволення індивідуальних інтересів. При цьому він повинен уміло і тактовно керувати вибором та змістом художньої діяльності дошкільників, чуйно ставитись до наростків дитячої творчості.

Важливим моментом розвитку індивідуальних художніх здібностей дітей є умови, за яких задається загальний напрямок, узгодженість у діях вихователя та батьків. У сім’ї найперше має здійснюватись індивідуальний підхід до дитини, що прагне реалізувати свої художні нахили та інтереси. Тому важливо, щоб педагог акцентував увагу сімей на необхідності збагачення естетичних вражень дітей, організації співтовариства батьків і дитини, а також створення вдома атмосфери, що стимулює її до творчої діяльності.

Прагнення дошкільників до художньої діяльності формується двома шляхами: по-перше, коли батьки свідомо впливають на виникнення інтересу до прекрасного, на формування у дитини відповідних умінь та навичок,і, по-друге, коли дорослі своїм прикладом надихають малюка, спонукають брати участь у спільній діяльності.

Для активізації у дошкільників інтересу до художньої діяльності педагог може запропонувати батькам відвідати з дітьми ботанічний сад, ліс, художній музей, поговорити за участі дітей із художниками-майстрами на виставках декоративно-прикладного мистецтва. Поряд із такими культурними заходами доцільно організувати на базі дошкільної установи практикум для батьків із сучасних форм декоративних робіт: макраме, аплікація з природного матеріалу, аранжування літніх і зимових букетів тощо. На таких практикумах учасники не тільки набудуть певних навичок, а й ознайомляться з матеріалами, необхідними для певного виду роботи, методами навчання дітей художніми уміннями. В таких сім’ях дорослі й діти виступають активними учасниками спільної художньої творчості.

Велику радість і багатство вражень здатні принести дошкільникам творчі виставки робіт, що виконані спільними зусиллями батьків і дітей. Роль гідів на таких виставках можуть виконувати самі діти. На перегляд бажано запросити батьків і дітей, які не брали участі в оформленні виставки. Це допоможе залучити їх до художньої діяльності.

Запропоновані форми роботи сприяють тісній співпраці батьків із дошкільним закладом у розвитку індивідуальних художньо-творчих здібностей дітей, а також приносять дітям позитивні емоції як у дитячому садку, так і в сім’ї.

Практика свідчить, що всі види самостійної художньої діяльності – зображальна, художньо-мовна, музична, театралізована – є улюбленими в більшості дошкільників. Проте нерідко трапляються ситуації, коли за час, відведений для самостійної художньої діяльності, дитина не виявляє бажання займатися жодним з її видів.

Існує два основних підходи до вирішення вихователем такої ситуації. Перший – авторитарний, коли вихователь примушує дитину виконувати те, чого їй в даний момент не хочеться робити. Другий – демократичний: педагог дозволяє дитині вибрати ту діяльність, яка приваблює її. Такою діяльністю звичайно буває гра.

Якщо уважно проаналізувати результативність таких підходів до вирішення проблемної ситуації, можна переконатись у їх педагогічній недоцільності. По-перше, в разі авторитарного тиску на дитину її художня діяльність втрачає творчий момент, адже прояви художньої творчості не можливі в атмосфері відсутності свободи вибору. По-друге, у дитини може остаточно зникнути інтерес до примусової діяльності. Щодо демократичного підходу, то звичайно він більше враховує індивідуальний стан, потреби дитини, проте не сприяє залученню її до художньої діяльності, тобто педагогічна мета цього специфічного моменту в загальній системі виховної роботи в дошкільному закладі не досягається.

Однак вихователь, враховуючи актуальний психічний стан дитини, може використати й третій варіант підходу до розв’язання зазначеної проблемної ситуації – творчий.

Насамперед, необхідно з’ясувати причини, через які дитина відмовляється від образотворчої діяльності, адже, як відомо, діти її дуже полюбляють. Для цього необхідно розібратися у деяких моментах психології художньої діяльності.

До будь-якої діяльності дитину спонукають потреби. Які ж потреби стимулюють виникнення художньої діяльності? По-перше, потреба в самореалізації, по-друге – в одержанні естетичного задоволення. Відсутність бажання займатися художньою діяльністю може виникнути в тих випадках, коли дитина напередодні мала певний досвід незадоволення своїх потреб у цьому виді діяльності або не впевнена у своїх можливостях щодо успішного її виконання. Так може трапитись, якщо дитина з певних причин тривалий час не відвідувала дитячий садок та відстала від інших дітей групи у засвоєнні художніх умінь та навичок. Це могло призвести до того, що дитина була незадоволена своєю роботою на фоні робіт інших дітей, або ж вихователь необережно аналізував роботи цієї дитини, не врахувавши ситуації. Тобто причиною небажання займатися художньою діяльністю є тимчасове переживання неуспіху. У таких випадках можна застосувати такий прийом, як спільна художня діяльність вихователя й дитини. Наприклад, вихователь пропонує: « Давай з тобою удвох зробимо красиву аплікацію на рушничок. Якщо він буде красивим, а я на це дуже сподіваюсь, ми подаруємо його працівникам кухні». Діти, як правило, живо відгукуються на будь-яку можливість спільних із вихователем дій. До того ж, дитина знає: вихователь завжди прийде на допомогу, коли щось не виходитиме. Надалі з такою дитиною необхідно розвивати систему індивідуальної роботи з метою надолуження нею пропущеного, використання прийомів заохочення.

Ще однією причиною відрази дитини до художньої діяльності може бути перевтома, погане самопочуття, як фізичне, так і психічне. Тому дитині більше хочеться погратися, адже саме гра оптимізує настрій, загальний стан малюків. У такому випадку доцільно використати прийом включення художньої діяльності у грі. Наприклад, дитина розпочала гру «Сім’я». Педагог може спрямувати сюжет таким чином, ніби сім’я чекає гостей, тому необхідно накрити стіл красивою скатертиною. Але виявляється, що скатертини у шафі нема. Вихователь запевняє дитину, що та може сама її виготовити з квадратного аркушу паперу (розмалювати його). Таку пропозицію малюки приймають як елемент гри та охоче включаються в художню діяльність. При цьому педагог підкреслює, що треба постаратися для того, щоб скатертина сподобалася гостям. Безумовно, після того, як дитина закінчить художню діяльність, слід продовжити гру та помилуватися новою скатертиною від імені «гостей». Або ж можна порадити дитині, щоб вечір для «гостей» пройшов приємно, заспівати для них свою улюблену пісню.

Звичайно, не існує готових методичних «рецептів» на всі випадки життя, проте якщо вихователь буде уважним до психічного стану дитини, її настрою, потреб, інтересів та виявить при цьому педагогічну винахідливість, можна сподіватися на успішне розв’язання будь-якої проблемної ситуації у виховному процесі.

Різноманітність форм і методів занять у художньо-естетичній діяльності сприяє появі інтересу, що стимулює прояв творчої активності, дозволяє долати формалізм, стереотипи у взаємодії з дітьми.

Художньо-естетична діяльність забезпечує ефективність педагогічного процесу та сприяє всебічному розвитку дітей.