ЗДО №15 "Казка"

Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

– Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну й потроху наближайте його до того режиму, що буде у дитячому садку.

• Поступово формуйте навички спілкування дитини з однолітками: гуляйте з ним на ділянці дитячого садка, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми.
  
• Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.
  
• Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.
  
• Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило – восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтесь своєю дитиною, адже прийняли до дитячого садка.
  
• Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій вона робитиме. Чим докладнішою буде ваша розповідь, і чим частіше ви будете її повторювати, тим спокійніше й впевненіше почуватиметься ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.
  
• Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності дитини та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно, зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь – яким дорослим.
  
• Розробіть разом із дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.
  
• Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості й плани.
  
• Переконайтеся у тім, що вашій родині дитячий садок необхідний саме зараз. Будь – які ваші коливання дитина використовуватиме для того, щоб протистояти відвідування дитячого садка. Легше й швидше звикають діти, батьки яких не мають альтернативи дошкільному закладу.
  
• Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтеся з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку. Чим ближчими будуть ваші стосунки з вихователями, іншими батьками та їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.
  
• У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.
  
• Приблизно за тиждень до першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.
  Чи можна подолати жадібність дитини? Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається лише за певних ситуацій, то батькам цілком під силу допомогти дитини подолати цю рису характеру назавжди.
          Для початку розкажіть малюкові, що почуває людина, із якою вона не бажає ділитися. Наприклад, ви помітили, що інша дитина зацікавлено дивиться на гарну ляльку, яку тримає в руках ваша донька.
           Намагайтеся перемкнути увагу своєї дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін на певний час. Ви побачите, що поступово ваша дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла когось порадувати.
         Обов’язково кажіть дитині і демонструйте, як ви задоволені і горді за неї, якщо вона поділиться з кимсь яблуком, іграшкою. Чим частіше ви будете заохочувати малюка ділитися, тим охочіше він буде радувати своєю увагою, інших близьких людей та своїх друзів.
  Як навчати дітей ставити запитання по суті? Готуючи старших дошкільників до навчання у школі, дуже важливо навчити їх ставити запитання по суті. Для цього потрібно насамперед освіти кілька нехитрих, але вкрай важливих правил.
  
  · Запасіться часом. Спілкуючись із дитиною, бажано нікуди не поспішати або хоч мати «про запас» зайві п’ятнадцять – двадцять хвилин.
  
  · Вислуховуйте дитину до кінця. Навіть якщо вам здається, що ви з перших слів зрозуміли, що саме хоче запитати дитина, обов’язково дослухайте її до кінця. По – перше, може виявитися, що вона має на увазі не зовсім те, що вам здалося спочатку, а по – друге, так ви засвідчите значущість дитячого запитання.
  
  · З’ясовуйте, про що йдеться. Якщо вам  не цілком зрозуміла суть запитання, не відмахуйтеся від нього одразу, як від недоречного, а уточніть, що саме цікавить малюка.  
  
  · Конкретизуйте запитання дітей. Діти дошкільного віку далеко не завжди здатні чітко сформулювати те, що вони мають на увазі. Тож уточніть формулювання, запропонуйте дитині варіант точнішого і конкретнішого запитання, скажімо: «Ти хочеш знати, навіщо в підручнику використовують літери різної величини?», «Ти не зрозумів, як відрізнити круги від овалів?» тощо.
  
  · Не бійтеся повторюватися. Навіть якщо дошкільник у п’яте ставить одне й те саме запитання, постарайтеся не дратуватися. У п’яти – шестирічних дітей пам’ять ще дуже короткотривала, тому не все у поясненнях дорослого діти здатні запам’ятати з першого разу, особливо коли пояснення стосуються зовсім нових, незвичних для дошкільників сфер діяльності: читання, розв’язання задач, тощо. Тож у кожному конкретному випадку за допомогою навідних запитань з’ясовуйте, що саме дитина не розуміє у ваших поясненнях, і знаходьте інший, доступніший для неї варіант відповіді на її запитання.
  
  · Не соромтеся не знати. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, не соромтесь у цьому зізнатися. Запропонуйте дитині разом пошукати відповідь у підручнику, енциклопедії чи інтернеті.   
  
  · Правильно ставте запитання самі. Розмовляючи з дитиною, чітко формулюйте власні запитання, використовуйте прийняті в таких випадках мовні формули:
  
• Мені цікаво …;
  
• Як ти вважаєш …;
  
• Скажи будь ласка …;
  
• Я хочу тебе запитати ….
  
  · Вислуховуйте дитячі відповіді уважно, не перебиваючи.
  
               Лише уважне і поважне ставлення дорослих до дитини під час спілкування сприятиме стимулюванню її мовленнєвої активності. Завжди задовольняйте цікавість малюків і заохочуйте їх пізнавальну активність схваленням. Чого бояться наші діти? Немає людини, яка б ніколи не переживала цього почуття. Стурбованість, тривога, страх, тривожність – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток.
            Страх – це не лише біопсихофізіологічне явище, а й глибоко соціальне. За останні 5 років помітно збільшилася кількість інформації про катастрофи, соціальні та природні катаклізми, що саме по собі актуалізує проблему страхів, оскільки на всі ці явища захисною реакціє людини у першу чергу є страх. Економічна криза, що затягнулася (і не схоже, щоби успішно завершилася найближчим часом), молодь і навіть діти розширили «власний досвід» страхів: страх залишитися без роботи, без засобів до існування, страх за своє майбутнє. Діти частіше спостерігають прояви страхів у дорослих. Криза сім’ї, породжена економічною кризою та кризою суспільства, переходить у кризу виховання, що також актуалізує проблему страхів: діти одержують менше уваги з боку дорослих, відчувають нестабільність сім’ї.
            Страх, як і інші неприємні переживання (гнів, страждання), не є однозначно «шкідливим» для дитини. Так, страх захищає людину від зайвого ризику (при переході вулиці чи під час походу по горах і т.д.), регулює діяльність, поведінку, відводить від небезпеки, можливості одержати травму. Позитивним може бути тільки коротко плинний вплив страху, тобто якщо страх переживався особою у формі емоції, а не у формі почуття. Почуття страху знижує самооцінку; негативно впливає на формування уявлень, переконань, звичок; знижує активність дитини у спілкуванні, грі, навчанні, праці; загальмовує розвиток здібностей і навіть блокує їх; негативно впливає на формування рис характеру. Не випадково у словнику української мови є слова, що означають негативні риси характеру і якості особистості, пов’язані з переживанням страху: боягуз, боягузик, боягузка, боязкий, лякливий, страшливий, а також боязкість як риса особистості.
  Перед тим, як допомогти дитині, необхідно з’ясувати, які конкретно страхи в неї. У березні 2009 року практичні психологи ДНЗ №1, 2, 18, 19, 20, 28, 39, АНВК, НВК «Дзвіночок», «Ялинка», «Первоцвіт», «Престиж», «Дивосвіт», «Пролісок» провели дослідження з метою виявлення страхів дітей дошкільного віку. В обстеженні взяли участь 469 вихованців старших груп навчально – виховних закладів Ужгорода: 244 хлопчики та 255 дівчаток.
            Результати дослідження дають можливість зробити висновок, що 5–6 річні діти найбільше бояться:
  1) померти (64% хлопчики та 65% дівчаток);
  2) того, що помруть їхні батьки (60% хлопчиків та 68 % дівчаток);
  3) Баби Яги, Бармалія, Змія – Горинича, чудовиськ – страхи казкових персонажів (59% хлопчиків та 76% дівчаток);
  4) пожежі (55% хлопчиків та 67 % дівчаток);
  5) страшних снів(57% хлопчиків та 67% дівчаток);
  6) буревію, урагану, грози, паводка, землетрусу – страхи стихії (55% хлопчиків та 59% дівчаток);
  7) нападу бандитів (58% хлопчиків та 67% дівчаток); 8) вовка, ведмедя, собак, павуків, змій (страхи тварин) (49% хлопчиків та 61% дівчаток). У різних дітей різна глибина й інтенсивність емоцій, ці характеристики залежать від фізіологічних, психологічних і соціальних факторів. У кожному віці спостерігаються так звані нормативні страхи, які з’являються поступово як результат розвитку інтелектуальної сфери, уяви і т.д.               
  

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ СТРАХІВ

          8 місяців – боязнь незнайомих людей
          1,5 року – хвилювання при тривалій відсутності матері, шумній обстановці в сім’ї, боязнь лікарів, болю, уколів.
          Після 1 року – страх самотності, іноді страх глибини, висоти.
          2 роки – страх покарання – з боку батьків, боязнь поїздів, транспорту, тварин (вовка) уколів.
          Молодший дошкільний вік – страхи казкових персонажів, уколів, болю, крові, висоти, несподіваних звуків; типові страхи: самотності, темноти, замкнутого простору.
          Старший дошкільний вік – страх смерті, смерті батьків, тварин, страхи казкових персонажів, страх глибини, страшних снів, вогню, пожежі, нападу, війни. У дівчаток страх захворіти, покарання, страх перед засинанням.
          Молодший шкільний вік – страх запізнитися в школу, страх осуду (засудження), зробити що – небудь не так, страх нещастя (магічні вистави).
          Підлітковий вік – страх смерті батьків, страх війни.
          За сприятливих обставин життя дитини такі страхи зникають, діти з них «виростають». Але є випадки, коли страхи накопичуються, наростають і заважають особистісному розвитку, створюють адаптаційні, невротичні проблеми та інше.
          Для того, щоб допомогти дитині звільнитися від страху, дорослі повинні розуміти причини його появи в конкретної дитини. Так страхи, які виникають у процесі спілкування з батьками й однолітками (навіюванні), відрізняються від страхів, що породжені самою уявою дитини чи є результатом переляку.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

          1.Випадок, який дійсно відбувся з дитиною. Життя навколо досить різноманітне й не завжди безпечне, переляк може бути викликаний і випадковими обставинами: землетрусом, пожежею, грозою, аварією; налякав собака, застряг у ліфті, на вулиці чіплявся якийсь незнайомець. Ці страхи легше ніж інші, піддаються корекції. Якщо подібні події не повторюються, більшість таких страхів проходять самі по собі.
          2.Виховання дітей методом залякування. Досить часто дорослі використовують цей метод впливу на дитину, при цьому ніби не бажаючи зла: «Не будеш їсти – забере тебе Бабай!», Не плач, бо віддам тебе чужому діду», «Візьму собі другого хлопчика, слухняного», «Якщо не буде спати, прийде за тобою Баба – Яга!»тощо. Напевно, нам  неодноразово доводилося чути подібні «шедеври» педагогічного впливу. Тепер дитина знає, що близькі для неї  люди можуть віддати її чужому дідові, ніхто не захистить її від Баби – Яги. Як же це несправедливо – карати дитину страхом! Краще повідомити їй, що її поведінкою не задоволені ви особисто, саме ви а не якась. Тоді дитина побачить, що нею не задоволена найбільш значуща для неї людина – мама або тато, вихователька чи учителька. Це дуже впливовий метод!
          3. Тривожні батьки. Дуже часто діти бояться чогось не самі по собі, а тому, що цього бояться їхні батьки, бабусі. Дорослі, які оточують дитину, ніби заражають дитину страхом через те, що занадто настійливо та підкреслено емоційно вказують дитині на наявність небезпеки. До числа навіюваних страхів можна також віднести і ті, які виникають у занадто емоційних, неспокійних, знервованих батьків. Їхні розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивства згубно відображаються на її психіці.
         4. Дитячі фантазії. У когось ця якість розвинена менше, у когось –більше, однак світ фантазії – звичне середовище для дошкільнят та молодших школярів. І цей світ поки що не контрольований, деякі фантазії виходять із – під контролю, стають неслухняними й тому – страшними. У будь – якому випадку дитина сама створює свій світ і свої страхи.
          5. У 3 – 4 роки дитина починає боятися темряви, собак, смерті, пожежних машин тощо. Причиною є те, що її уява розвинулась уже до такої міри, що вона здатна поставити себе на місце інших людей
(вік емпатії), а отже й уявити ту небезпеку, якої сама ніколи не зазнавала. Ці страхи особливо типові для тих дітей, примушували їсти чи користуватися горщиком, часто розповідали страшні казки або ж, як не дивно, надмірно опікали і тим не давали можливості розвивати незалежність та комунікативність.
          6. «Мамо, а ти помреш?» У дошкільному віці діти починають  серйозно з’ясовувати у своїх батьків відповідь на споконвічне питання «Куди?», яке як не дивно, турбує малюків нітрохи не менше, ніж питання «Звідки?». Зазвичай сучасні мама і тата до трьох років встигають описати маляті основні етапи дітонародження, і ця новина для дитини вже не «свіжа». Однак питання, куди діваються живі істоти після …. весь час залишається відкритим. Зазвичай воно звучить так: «Що таке померти?», «А як це мертвий?» Найперша відповідь на це запитання найчастіше буває вкрай невиразною, наприклад: «Я тобі потім про це розповім» або «Що – що? Виростеш – дізнаєшся». Батьківський переляк трирічний малюк зазвичай ловить на льоту: «Померти – страшно, навіть для тата з мамою».
Не отримавши відповіді на своє запитання, дитина через деякий час робить нову спробу: «А де зараз твій дідусь?, А що значить «назавжди заснув?» Якщо батьки і далі уникатимуть найнеприємнішої на світі теми, це може спричинити появу в дитини тривоги та страхів. Важливо підготуватися до розмови заздалегідь Коли малюк починає цікавитися кругообігом речей  у природі, запитує, що сталося з сухим деревом, зірваною квіткою, мертвою кішкою, намагайтесь відповідати максимально чесно: дерево більше – не розпуститься, квітка – зів’яне, кішка ніколи не буде бігати. Так усіх шкода, але це закон, так було, є і буде завжди. І, у будь – якому сенсі нові квіти і кішки будуть зобов’язані появою своїм попередникам. Страх і сум – різні речі.
Горе – це інформація, якою ви теж можете поділитися з малям. Вам сумно від того, що всі ми смертні. Але сум – краще, ніж невідання.
          7. Причиною страхів у дошкільнят є також занижена самооцінка дитини. Дуже часто батьки, оцінюючи свою дитину, бачать тільки у ній       недоліки, а це породжує в дитини страх. До того головною умовою для подолання страхів у дитини є невтомна робота батьків над закріпленням та усвідомленням позитивного в дитині.
Намагання дорослих диктувати дитині свою волю в усьому, навіть у дрібницях, викликає у дітей невпевненість, думки про те, що батьки її не люблять.
          8. Появу страхів у дітей сприяє «ремінний» вплив на дитину. Навіть нечасті і незначні (як на думку дорослих) фізичні покарання поглиблюють у дитини почуття незахищеності, а з ним поширюються і страхи. У 1978 році, отримуючи премію Г.-Х. Андерсена, всесвітньо відома письменниця Астрід Лінгред виголосила мудру промову:
«Я хочу поговорити про дітей …Скільки дітей отримали свої перші уроки насилля  від тих кого любили, – від власних батьків – і потім понесли цю «мудрість далі», передаючи її з покоління в покоління!…»
          9. Часті і тим більше тривалі переживання страху в ранньому віці сприяють формування в дитини боязкості та лякливості.
Залякані діти ростуть хворобливими і слабкими, тобто хворобливість можна розглядати як одну з причин страху, але і страхи частіше зустрічаються у дітей, які хворіють.
          10. Щоб дитина почала чогось боятися, батькам досить почати сваритися. Встановлено, що батьківські конфлікти діти найчастіше реагують появою страхів. Так,  дошкільники з конфліктних родин частіше, ніж їхні, бояться тварин, стихії захворювань, смерті їм частіше сняться страшні сни.
          11.Тривожність також розвивається в дітей, які недостатньо рухаються, не беруть участь в колективних іграх, оскільки гра для дитини була і  й залишається кращим засобом  порятунку від усіх страхів.
          12. Ще одне джерело появи страхів у дітей – мультфільми про вампірів, привидів, чудовиськ та фільми жахів. Причиною страхів у цьому випадку стає перевантаження інформацією про зло, а саме: те, що дитина повинна одержувати в адаптованому вигляді, причому невеликими порціями, зараз вливається в її психіку непомірними дозами. Замість корисного для психіці щеплення (у малих дозах «страшилки» корисні, для психіки щеплення, недарма існує такий жанр дитячого фольклору), відбувається отруєння з усіма негативними наслідками. Коли зло у мистецтві, запропонованому дітям, непроглядне, коли воно «у більшості», дитина переживає потяг примкнути до нього. Нормальній дитині не потрібно з виховними цілями показувати як курці (а тим більше людині відрізають голову. Їй і так відомо що це жахливо! І не випадково у багатьох дітей існує інтуїтивне бажання відмежувати себе від жахів на екрані: вибігти з кімнати, заплющити очі, повернути голову тощо.
          13. Причиною зародження страхів може бути і насмішки. Дорослі можуть посміятися над якимись діями дитини в присутності сторонніх, і це може викликати в неї зародження страху неуспіху. Насмішка завжди є надто гострим знаряддям впливу на дитину, як правило, ранить душу. А за наявності у дитини підвищеної чутливості, збудливості, це може стати причиною невпевненості в собі.
         

          Що робити зі страхами?
· Страхи – класичний симптом того, що в дитини велике внутрішнє напруження, що вона не справляється із життєвими та емоційними труднощами. Тому щодня залишайте 3 – 5 хвилин на те, щоб дитина могла індивідуально поговорити з вами, поділитися своїм секретом, тривогою, попросити поради, допомоги.
· Намагайтесь зрозуміти причину дитячого страху.
· Ставтеся до дитини з позитивної орієнтації (з погляду її позитивних якостей, а не негативних).
· Тон яким ви повідомляєте вимогу чи заборону, повинен бути швидше дружнім, пояснювальним, ніж примушуючим.
· Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться.
· Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а по – іншому до нього ставитися.
· Перед сном грайтеся з дитиною у спокійні ігри, читайте добрі казки.
· Давайте правдиву інформацію про явища, яких боїться дитина (наприклад, про грозу, блискавку тощо).
· Надайте дитині реального захисника. Це може бути старший брат, а може бути великий плюшевий собака.
Зважайте на багатство дитячої уяви: тіні на стіні маляті здаються страшенними казковими персонажами. Увімкніть у темній кімнаті маленький нічничок або залиште двері у дитячу кімнату не щільно зачиненими.
· Не допускайте насилля над дитиною, коли її годуєте: не змушуйте, не відволікайте, не нав’язуйте, не підганяйте.
· Поділіться з дитиною спогадами про свої власні дитячі страхи, як ви з ними боролися і перемогли.
· Не варто за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Ні в якому разі не виганяйте малюка, якщо він пройшов до вас вночі.
· Страхи перед засинанням часто означають, що сфера несвідомого у дитини прагне тіснішого контакту з матір’ю.
· Розширюйте коло людей, яким людина співчуває, щиро співпереживає, тоді її фантазія переключиться зі співчуття собі на співчуття іншим, що зменшить страхи.
· Перед відвідування зоопарку радимо розповісти дитині, що звірі там не тільки хороші та добрі, а є дикі й страшні. Тоді навряд чи агресивна реакція тигра викличе у дитини переляк.
· Не переглядати  фільми – жахи, оскільки діти, на відміну  дорослих, ще не чітко розподіляють мистецтво і реальність. Діти, особливо в напружені моменти, не пам’ятають, що це артисти і що це все не насправді.
· Прогулянки у парку чи гаю, спостереження за сезонними змінами, багатством природних барв заспокоюють, урівноважують душевні стани дитини. 
· Малювання фарбами, м’якими олівцями, фломастерами, крейдою та іншими пластичним матеріалом – ефективний засіб для виходу зі стану напруження. Бажано не обмежувати дитячу уяву певною тематикою, зразками роботи дорослого, оскільки це стримує дитину. Якщо дитина довіряє паперові свої страхи, зображуючи їх, то можна продовжити роботу з малюнками, запропонувавши закреслити, стерти вирізати те, що лякає, або перетворити малюнок на смішний, кумедний персонаж.
· Якомога частіше хваліть свою дитину: підбадьорюйте, схвалюйте, позитивно сприймайте зроблене нею.
· Позитивні якості обов’язково є в кожної дитини, тільки вони можуть бути прихованими від недостатньо уважних очей дорослого. Відшукайте і плекайте у своїй дитині позитивні якості.
· Пам’ятайте: безстрашна дитина не та, яка нічого не боїться, а та, яка не боїться боятися!!!

«Виховання здається складною і важкою справою тільки доти,
доки ми хочемо, не виховуючи себе, виховувати своїх дітей. Якщо
ми зрозуміємо, що виховувати інших ми можемо тільки через себе,
то питання про виховання зникає і лишається про одне питання:
як треба жити самому?»  (Л. Толстой).

Чи завжди батьки мають дотримуватися обіцянок, даних своєму малюку?

          Для нормального розвитку і зміцнення другої сигнальної системи (реакції на смислове значення слів) та її нерозривного зв’язку з першою (образне мислення дитини) необхідно, щоб кожне сказане дитині слово було підкріплено реальним відчуттям.

          Кожна обіцянка повинна бути виконана. Ви обіцяли купити морозиво, то обов’язково маєте купити його дитині, і саме морозиво, а не замінити його якимись іншими солодощами, бо слово «морозиво» повинно бути підтримане відповідним виглядом, смаком. Слово «морозиво» має викликати таку саму емоційну та вегетативну реакцію (слиновиділення тощо), як піднесена до рота скляночка з морозивом.

        Ви обіцяли у неділю піти з дитиною в зоопарк, то повинні обов’язково це зробити. Навіть у тому випадку, якщо дитина чимось завинила, ви не маєте права не виконати обіцяного (якщо воно не було обіцяно умовно, наприклад, за умови хорошої поведінки). При абсолютній необхідності покарати малюка за провинність, але обіцяне не може бути невиконаним.

Чи шкідливо дітям, зокрема, дошкільникам пересипати?

               Ще з античних часів відомо, що надлишковий сон має на організм людини несприятливу дію. „Сон непомірний – шкідливий”. Дуже гарно сказав про е видатний педагог К.Д. Ушинський: „ Надлишковий сон посилює рослинний процес більше, ніж того вимагає діяльність тваринного організму, і робить людину кволою, неквапливою, тупою, лінивою, збільшує її об’єм її тіла – словом, робить її більш рослинною. Ось чому виховання піклуючись про гармонійний розвиток людського організму повинно керувати ї сном”.
             Надлишковий сон вимагає у дитини флегматичні риси, затримує розумовий розвиток, порушує функції серцево – судинної, травної та інших систем. Діти , які надто багато спали вдома, на вихідних, у понеділок вранці мають в’ялий вигляд, інертні, частіше проявляють дратівливість та капризи, швидко стомлюються.

Яке значення для розвитку дитини мають пальчикові ігри?

Дослідження дрібної моторики дітей мають надзвичайну цінність і для педагогів, і  для психологів, і для мовознавців: адже руки – багатофункціональний специфічний орган, притаманний лише людині.
         Рівень розвитку дрібної моторики рук – один із найважливіших показників інтелектуального рівня дитини.              Розвиток дій з предметами в середньому дошкільному віці позитивно впливає на формування пізнавальних психічних процесів: сприйняття, пам’яті, уваги, уяви і, звичайно, на удосконалення мовлення малюків. Тому в заняттях та ігрових вправах з чотирирічною дитиною з розвитку дрібної моторики рук та координації рухів рук слід продовжувати.
        Пальчикові ігри –  це інсценування за допомогою пальців коротеньких римованих історій, казок тощо. Багато ігор такого роду вимагають участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в просторових поняттях („праворуч”, „ліворуч”, „вгору”, „вниз” тощо).
     У ході пальчикових ігор діти, повторюючи рухи  дорослого активізують моторику рук. Тим самим відпрацьовуються спритність, уміння координувати власні рухи, концентрувати на одному виді діяльності. Пальчикові ігри також сприяють розвитку творчості малят, образного мислення, уяви, фантазії.
Чотирирічні дошкільнята можуть грати в ці ігри, використовуючи кілька подій, що змінюють одна одну.

Пальчикові ігри для дітей є вимова певного тексту, найчастіше у віршованій формі, паралельно з рухами рук і пальців. Деякі ігри націлені виключно на розвиток дрібної моторики, а деякі при цьому ще несуть в собі і навчальний аспект. За допомогою пальчикових ігор малюки вчаться рахувати, дізнаватися нові слова і руху.

Граючи в такі ігри, батькам особливу увагу потрібно приділяти своїй промові: текст повинен вимовлятися виразно і виразно, а рухи руками не повинні чітко відповідати словами. Якщо малюк спочатку не проявляє інтересу до пальчикових ігор для малюків, батьки все одно повинні продовжувати заняття, оскільки рано чи пізно дитина все одно відчує бажання приєднатися до захоплюючого заняття батьків.

Починати проводити заняття пальчикових ігор в щоденний режим дитини можна з найперших місяців його життя, ускладнюючи завдання в міру його підростання. Пальчикові ігри для малюків до року – дуже прості, і основні рухи в них завжди виконуються безпосередньо за допомогою батьків. Пальчикові ігри для дошкільнят в 5-7 років вже вимагають від дитини повної самостійності, і завдання дорослих на цьому етапі – лише контролювати правильне виконання дитиною рухів.

Чим шкідливий для дитини телевізор та скільки часу біля нього можна проводити дитині?

Соціологи запевняють, що дошкільнята проводять перед екраном телевізора в середньому до 50 годин на тиждень. Лікарі стверджують, що допустима тривалість перегляду телепередач для дитини старшого дошкільного віку не повинна перевищувати 30 хв. Більш тривалий час перед, проведений перед телеекраном, викликає у більшості дітей негативні зміни у стані організму: гальмується розвиток лівої півкулі головного мозку, відповідальної, зокрема, за розвиток мовлення; порушується зір; розвивається хронічна перевтома.
  Якщо малюк занадто довгий час проводить біля телевізора, телеекран перетворюється для нього просто в відволікаючий фактор. Він розуміє лише те, що там щось відбувається, щось рухається, шумить. Користі тут абсолютно ніякої немає незалежно від того, сидить дитина на одному місці, або рухається.

Телепередачам слід протиставити рухливі ігри, спортивні вправи, корисну домашню роботу тощо.

Профілактика синдрому емоційного вигорання

Чи знайомий вам стан, коли несподівано відчуваєш себе дуже стомленим, з’являється вкрай дивне відчуття, ніби всередині щось зломилося: до всього байдуже, усе дарма? Робота, яка так подобалася, якій віддавався без останку, без якої не уявляв своє життя, тепер не тішить, а дратує, спілкування з дітьми викликає негативні емоції. У голові лише одна думка: скоріше б закінчився робочий день! Удома теж нічого не хочеться, навіть спілкуватися з близькими

Багато хто, мабуть, перебував у подібному стані. Психологи назвали його синдромом емоційного вигорання.
          Під синдромом емоційного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинена власною роботою. Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини. Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття.
         Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження. Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:
–  стрес, спричинений великою кількістю вимог;
–  неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;
–  не завжди розумна організація праці;
–  неувага до свого здоров’я.
       З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.

---

             Ознаки емоційного вигорання:
1.     Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як – от:
–  брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу на групі);
–  стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»);
–  безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.
2.     Відчуття самотності, що виявляється:
– у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;
–  у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування;
–  у неможливості нормального емоційного контакту з дітьми та колегами.
3.     Емоційне виснаження, яке виявляється:
–  у зниженні ціннісного ставлення до життя;
–  у байдужості до всього, навіть до свого особистого життя;
–  у втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.
           Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження. Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:
–  напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;
–  опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з`являється відчуття самотності;
–  виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.

---

            Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов`язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.
У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.
          У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов`язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв`яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.
        Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з’являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.
            Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.

Агресивна поведінка у дітей дошкільного віку

             Агресивна поведінка – одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.

                Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:

•        стиль виховання в сім’ї (гіперопікування та гіпоопікування);

•        повсюдна демонстрація сцен насильства;
•        нестабільні соціально-економічні умови;
•        індивідуальні особливості людини (знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо);
•        соціально-культурний статус родини.
           Можна з великою упевненістю припускати, що вирішальне значення у становленні агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання. Характер емоційних стосунків, форми поведінки дитини, що схвалюються, відсутність меж дозволеного, типові реакції на ті або інші вчинки і дії – ось ті параметри, які сприяють формуванню такої поведінки. Якщо батьки дитини поводяться агресивно, застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то, напевно, ці прояви будуть регулярними і стануть постійною рисою характеру дитини.

         Агресивність не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну функцію: функцію самозбереження як фізичного, так і емоційного. Часто несподівані агресивні реакції можуть з’являтися в період вікової кризи. Якщо ця поведінка нетипова для дитини і дорослих, значить вона сигналізує про те, що у дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.
Однією з причин появи агресивних реакцій може бути внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиве прагнення до лідерства. Якщо однолітки з тією чи іншої причини не визнають дитину, а ще гірше – відштовхують її, тоді агресивність, про стимульована образою, ураженим самолюбством, буде спрямовано на кривдника, на тог або тих, кого дитина вважає причиною свого стану.

---

           Подібний стан може посилюватись дорослим, який навішує ярлики «погана дитина», «забіяка», «грубіян» тощо. Ще однією причиною появи агресивності у дітей може бути відчуття тривоги і нападів страху. Пояснюється вона тим, що дитина, швидше за все, неодноразово зазнавала фізичних покарань, принижень, образ. Іноді агресивність є способом привернення уваги оточуючих, її причина – незадоволена потреба дитини у спілкуванні та любові.
          Агресивність може бути проявом форми протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад, потреби в русі, в активній діяльності. Дорослі, які не хочуть враховувати природну потребу дитини в русі, не знають, що діти-дошкільники не можуть упродовж тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена фізіологічно. Вони прагнуть штучно погасити активність дітей, примусити їх сидіти і стояти всупереч їх волі. Такі дії дорослого нагадують дії з пружиною: чим сильніше на неї тиснути, тим більша її швидкість повернення до попереднього стану.

           Такі дії дорослого часто викликають непряму агресію дитини: псування й розривання книг, гризіння іграшок… Таким чином дитина по-своєму «відіграється» на предметах за недалекоглядність і нерозумну поведінку дорослого.
Майже у кожній групі дитячого садка буває хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває їх і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази, одним словом, стає грозою всього дитячого колективу, джерелом стурбованості вихователів та батьків. Цю їжакувату, забіякувату, грубу дитину дуже важко сприймати такою, якою вона є, а ще важче – зрозуміти.
Проте агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що її агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.
         Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводять до порушення батьківсько-дитячих стосунків і вселяє в душу дитини упевненість в тому, що її не люблять. «Як стати улюбленою і потрібною?» – нерозв’язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Тому вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків до своєї проблеми.

---

          Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що від дітей може дістати відкоша, а від дорослих – покарання.
Насправді, така поведінка – лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення про інші способи боротьби за виживання у цьому дивному і жорстокому світі, не знає, як захистити себе.
           Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати вину за скоєне на інших.
Такі діти часто не розуміють власної агресивності. Вони не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість. Їм, навпаки, здається, що весь світ – проти них.
Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючий світ, а ті, в свою чергу, бояться їх.
         Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. Такі діти можуть подивитися на себе з боку і адекватно оцінити свою поведінку. Діти часто переймають агресивні форми поведінки у батьків.
         Дорослим, які оточують агресивну дитину, важко пам’ятати, що їх страх перед випадами дитини сприяє підвищенню її агресивності. Цьому ж  сприяє і навішування ярликів: «Гаразд, якщо я такий поганий, я вам покажу!» Часто дорослі звертають увагу тільки на негативні дії дітей, а хорошу поведінку сприймають як належне. Для дітей важливо створювати «ситуації успіху», що розвивають у них позитивну самооцінку, упевненість у своїх силах, звертаючи увагу на їх добру поведінку і схвалюючи їх.
       З агресивною дитиною слід пам’ятати, що заборона і підвищення голосу – неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватись на те, що агресивність дитини буде подолано. Необхідно надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте прояві гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти». Нехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите її, цінуєте і приймаєте. Не соромтесь зайвий раз приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

---

         Правила роботи з агресивними дітьми:
1.     Бути уважним до потреб дитини.
2.     Демонструвати модель неагресивної поведінки.
3.     Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.
4.     Покарання не повинні принижувати дитину.
5.     Навчати прийнятним способам виразу гніву.
6.     Надавати можливість проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події.
7.     Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан людей.
8.     Розвивати здібність до емпатії.
9.     Розширювати поведінковий репертуар дитини.
10.    Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.
11.    Учити брати відповідальність на себе.

Ігри з піском у роботі з дошкільниками

         Ігри з піском – простий і приємний спосіб розкриття таємниць дитячих душ та розвитку творчих здібностей дошкільників. Пісочна терапія має низку переваг, зокрема:

– простота у застосуванні;

– доступність необхідного обладнання;

– можливість проводити ігри з піском як на дворі, так і у груповій кімнаті в пісочниці.

       Як психорозвивальний і психокорекційний метод, вона дає змогу розв’язати широкий спектр завдань щодо психічного розвитку дошкільника.

                Пісочна терапія: переваги та застереження під час використання

          Ігри та вправи з пісочної терапії дають можливість:

– розвивати сприймання, пам’ять, мислення, увагу, мовлення дитини; дрібну моторику; зорово-моторну координацію;

– вдосконалювати навички самоконтролю та саморегуляції;

– збагачувати уяву та фантазію;

– виховувати позитивні особистісні риси – сміливість, активність та ініціативність;

– стимулювати оригінальні творчі дії;

– поглиблювати знання про довкілля;

– знімати психологічне напруження;

– вдосконалювати навички  міжособистісної взаємодії під групових ігор.

           Водночас науковці, психологи та медики не рекомендують застосовувати пісочну терапію  в роботі з дітьми, які мають:

– психологічні проблеми, зокрема:

високий рівень тривожності;

 яскраві поведінкові прояви гіперактивності та дефіциту уваги;

знижений рівень інтелекту, зокрема розумову відсталість, затримку психічного розвитку;

– фізичні проблеми:

астма або алергія на пил і дрібні фракції;

захворювання шкіри або шкіри на руках.

           Визначні фахівці виокремили такі види ігор з піском:

– навчальні;

– пізнавальні;

– проективні.

Навчальні ігри. Цей вид ігор з піском застосовують на початку проведення пісочної терапії\. Вони призначені для ознайомлення дітей із можливостями втілення їхніх фантазій за допомогою піску, а також для засвоєння ними базових технік і прийомів роботи з піском.

Пізнавальні ігри. Їх застосовують для поглиблення знань дошкільників про довкілля, формування уявлень про закономірності й правили взаємодії, співіснування різних істот і предметів навколо.

Проективні ігри. В основі таких ігор — механізм проекції, відкритий австрійським психоаналітиком З. Фрейдом. Відповідно до цього механізму за умови роботи з неструктурованим матеріалом, виконання з невизначеним матеріалом, яке формулюють на кшталт “Зроби те, не знаю, що”, дитина переносить, проектує ті життєві негаразди, які її турбують, та пов’язані з ними негативні емоції на пісок та ігри з ними.

         Утім усі ігри з піском містять терапевтичні та розвивальні складові.

Тривожна дитина: причини та способи подолання

           Тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, яка полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях, в тому числі і тоді, коли приводу для занепокоєння немає.
           Стан тривоги – це цілий комплекс емоцій, однією з яких є страх.
          У 2 роки діти найчастіше бояться чогось конкретного – наприклад, кабінету лікаря. Починаючи приблизно з трирічного віку, число конкретних страхів зменшується, але їм на зміну приходять страхи символічні – наприклад, боязнь темряви і самотності.
      Вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення, в якому підростає дитина, характер стосунків із близькими та рідними.

      Однозначної відповіді на питання: «Що є причиною тривожності?» немає, але більшість фахівців вважають, що тривожність розвивається в результаті порушення дитячо-батьківських відносин, коли дитина перебуває в ситуації внутрішнього конфлікту, викликаного:
– Неадекватними вимогами батьків до можливостей своєї дитини
– Підвищеною тривожністю самих батьків
– Непослідовністю батьків при вихованні дитини
– Пред’явленням дитині суперечливих вимог
– Надмірною емоційністю одного або обох батьків
– Прагненням батьків порівнювати досягнення своєї дитини з досягненнями інших дітей
– Авторитарним стилем виховання в сім’ї
– Прагненням все зробити правильно, в усьому відповідати загальноприйнятим стандартам і нормам.
      Тривожні діти часто мають занижену самооцінку, вони болісно сприймають критику на свою адресу, схильні звинувачувати себе у всіх невдачах, бояться братися за нове складне завдання. Зазвичай потрапивши в ігрову кімнату, тривожна дитина чекає конкретних вказівок та інструкцій від дорослого: що можна робити, чого не можна. Багато дітей мовчать, погано йдуть на контакт з іншими і почувають себе невпевнено. Такі діти, як правило, частіше за інших піддаються маніпуляціям з боку дорослих і однолітків. Крім того, щоб вирости у власних очах, тривожні діти люблять покритикувати інших.

Що робити?
         Щоб допомогти підвищити самооцінку тривожним дітям, слід надавати їм підтримку, проявляти щиру турботу, як можна частіше давати позитивну оцінку. Тривожну дитину не варто залучати до колективних ігор. Не треба змушувати її займатися незнайомими видами діяльність, не давши спочатку подивитися, як це роблять його однолітки. Тривожних дітей з флегматичним або меланхолійним типом темпераменту не треба підганяти – нехай діють у звичному для них темпі.
Для зниження рівня тривожності добре підходять рольові ігри, в яких дитина грала би слабких, боязких персонажів. Використовуючи прийом доведення даної ролі до абсурду, дитина може побачити свій страх з боку, зменшити його значимість. Також для тривожної дитини будуть корисні героїчні ролі: з їх допомогою вона набуває впевненість у тому, що впорається з труднощами.
         При цьому важливо не тільки розвинути ігрову ситуацію, але й обговорити з дитиною те, як він може використовувати отриманий у грі досвід у реальному житті.

Можливі причини
            Порушення взаємин між батьками і дітьми, авторитарний стиль батьківського виховання в родині, авторитарний стиль роботи вихователя, перевантаження організму дитини навчанням, завищені вимоги до дитини, постійне порівнювання її з іншими дітьми, розлучення батьків, висока тривожність вихователя чи батьків, невроз чи інші психічні розлади.
 

Рекомендації
1.Уникайте змагань і видів робіт на  швидкість.
2.Не порівнюйте дитину з її оточенням.
3.Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.
4.Частіше звертайтеся до дитини на ім’я.
5. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для дитини.
6.Не ставте до дитини завищених вимог.
7.Будьте послідовні у вихованні дитини.
8.Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.
9.Використовуйте покарання лише у крайніх випадках.
10.Не принижуйте дитину, караючи її.

Особливості кризи трирічного віку

      Криза трирічного віку – це період «відділення» дитини від дорослого. Можна навіть назвати цей період часом становлення особистості дитини. Це, безумовно, важкий час для батьків, бо у цей період дитина може стати начебто некерованою, дуже примхливою, гостро конфліктувати з близькими. Але від того, як батьки поведуть себе, багато в чому буде залежати, яким виросте їхня дитина: пасивною або активною, наполегливою і незалежною або боязкою і невпевненою у собі. Особливо сильно криза 3 років проявляється в сім’ях, де дитина єдина.
       Криза трьох років може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона є яскраво вираженою, в інших, навпаки, криза починається і завершується непомітно.
            Головний зміст кожної вікової кризи — це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам». У цьому віці настає момент, коли дитина ніби узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі реальних досягнень у дитини складається власне ставлення до себе, з’являються нові характерні риси. До цього віку все частіше ми можемо чути від дитини займенник «Я» замість власного імені, коли вона говорить про себе. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину зі своїми бажаннями й собливостями, отже, з’являється нова форма самосвідомості. Правда, усвідомлення «Я» трирічного карапуза ще відрізняється від нашого. Воно орієнтоване не всередину себе, а зовні: оцінка свого досягнення і зіставлення її з оцінкою тих, хто його оточує. Усвідомлювати своє «Я» малюк починає під впливом зростаючої практичної самостійності. Саме тому «Я» дитини так тісно пов’язане з поняттям «Я сам».

         Кожен з батьків і вихователь, напевно, не раз стикався із ситуацією, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути її, нагодувати. До якогось віку це проходило «безкарно», але з трьох років збільшена самостійність може досягти тієї межі, коли малюку просто життєво необхідно випробовувати, робити все це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо дитина не відчуває, що на неї зважають та шанують її думку і бажання, вона починає протестувати.
         Суть нового поведінкового комплексу полягає ось у чому: по-перше, дитина починає прагнути до досягнення результату своєї діяльності настирливо, цілеспрямовано, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. По-друге, з’являється бажання продемонструвати свої успіхи дорослому. По-третє, в цьому віці з’являється загострене почуття власної гідності — підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи.
      Криза 3-річного віку характеризується наявністю певних симптомів. Декілька основних ознак, що сигналізують про наявність у дитини саме кризи трирічного віку:
 

Упертість.
       У кризовий період – це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Головним його прагненням в цей період є досягнення необхідного, а не бажаного. Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, намагаються їй “піддати”, наказують її, тиснуть на малюка. Така поведінка – далеко не кращий вихід з цієї ситуації.
 

Негативізм.
       Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Іноді непослух дитини батьки сприймають як негативізм. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання.
 

Свавілля.
         Це прагнення виконувати самостійно всі дії, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати. Дуже часто дитині забороняють робити основну масу операцій – цього робити не варто, нехай малюк переконається сам, що це йому ще не під силу.
        У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно. Дитина всіляко намагається керувати батьками, відстоює свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

  Що робити батькам у період кризи 3 років

         Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче на прогулянці від вас відбігти – прослідкуйте, щоб вона не зникла з очей, не вибігла на проїздну частину. Хоче їсти сама ложкою – нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено.
          Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.

Створення позитивного ставлення до школи у дошкільника

1.Найкраще розпочати підготовку до школи з ігор, під час яких дитина набуває нових знань, умінь та навичок, а також розвиває свої здібності. Мова ігор дуже добре зрозуміла дитині, оскільки на цьому етапі вона засвоює культуру саме таким чином.

2.Прагніть не створювати у дитини враження , що заняття та ігри з нею є сенсом вашого життя, тому грайтеся з малюком, наприклад, під час приготування вечері на кухні («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Назви всі предмети на столі одним словом», «Чому одні продукти кладемо в першу шафу, а інші – у другу?» тощо), по дорозі в дитячий садок, у машині, в автобусі ( «Назви одним словом», «Я знаю п’ять назв квітів, посуду, меблів…» тощо).

3.Заняття вимагають систематичності: 10 – 15 хвилин щодня дадуть кращий результат, аніж година – дві у вихідні.

4.Не забувайте оцінювати успіхи дитини, а при невдачах підбадьорюйте її дії словами: «Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Якби ти зробив так (показ, пояснення), то було б іще краще».

5.Діти емоційно чуйні, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру, або ви погано почуваєтеся, то краще відкласти заняття. З поганим настроєм, над силу не грайтеся з дитиною. Ігрове спілкування має бути цікавим і для неї, і для вас.

6.Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі, про те, чим займаються діти під час уроку, в яких випадках можна звернутися до вчителя.

7.Поділіться власним досвідом шкільного життя, звичайно, якщо він позитивний («Коли я вперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім вчителька нам показала, розповіла»), розкажіть про смішний випадок на уроці.

8.Читайте розповіді про школу, вчителів, школярів.

9.Прагніть створити у дитини адекватне, об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутнього школяра. Адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що лякає!

Як підготувати дитину до школи

       Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

       У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мовлення, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

          Накопичення цих передумов – непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи?

          Не слід:

– до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

– оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

– проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

          Необхідно:

– прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

– навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

– вчити дитину слухати своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей – дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

      Світогляд дитини, її знання – це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки – знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

         Світогляд дитини – це те, що вона:

– знає про себе (прізвище, ім’я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);

– знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність;

– дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;

– знає про світ;

– полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, оповідання, письменники, художники, композитори);

– знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю – байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;

– знає про сучасну техніку, транспорт.

         Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти називати звуки, з яких складається слово.

        Готовність дитини до школи залежить перед усім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

     Часто батьки, а іноді й вихователі, вважають основними показниками готовості до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

      Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Роль дорослого в розвитку ігрової діяльності дітей

             Розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії, і на кожному етапі роль дорослого визначається потребами дитини. Дорослий повинен пам’ятати, що його опосередкована допомога не має порушувати природності дитячої гри, адже гра є провідним видом діяльності дошкільників. У грі створюється зона найближчого розвитку, проявляються та розвиваються психічні процеси та новоутворення дошкільного віку, відбувається оволодіння соціальним простором через спілкування з дорослими та однолітками. Гра не лише сприяє розвитку у дітей творчих здібностей, самостійності, ініціативності, організованості, а й забезпечує формування в них стійкого інтересу до пізнання довкілля і реалізації себе в ньому. Крім цього, гра сприяє виникненню дружніх, партнерських стосунків між дітьми, утворює ігрових об’єднань за інтересами, спонукає до обміну думками, оцінювання себе й інших, заохочує до імпровізацій, висловлювання власних оцінних суджень.
              Отже, саме у грі відбувається розвиток і становлення особистості дитини. З огляду на це дорослий має забезпечити всі умови для природного розгортання гри з метою задоволення уподобань та потреб кожної дитини.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

       Звичайно ж, дорослим необхідно враховувати особливості сприймання й обробки інформації дітьми. Важливо спілкуватися з дитиною її «мовою»:

• зауваження сприйматимуться ліпше, якщо –
  
• візуалу – похитати головою, «погрозити» пальцем;
  
• аудіалу – прошепотіти «ш – ш – ш, тихіше»;
  
• кінестетику – покласти руку на плече, легенько торкнутися;
  
• під час виконання дитиною певного завдання варто –
  
• візуалу – дозволити поставити перед собою аркуш, на якому дитина у процесі роботи може штрихувати, малювати тощо;
  
  –  аудіалу – не робити зауважень, коли він у процесі роботи вимовляє певні звуки, рухає губами;
  
  –  кінестетику під час статистичної роботи – давати змогу час від часу порухатися – сходити в іншу кімнату, встати й пострибати тощо;
  
• при спілкуванні використовуйте прийоми, близькі і знайомі дитині-
  
  –  із візуалом уживайте слова, що описують колір, форму, місце  знаходження, використовуйте наочні посібники: ілюстрації, картини, схеми, зразки тощо;
  
• з адуіалом імпровізуйте за допомогою різних варіацій голосу – гучність, паузи, інтонації;
  
• із кінестетиком  використовуйте жести, дотики; мовлення має бути повільним і чітким, слід давати йому змогу «обігравати» інформацію.
  
                Учіться розуміти одне одного, тоді у вашому житті та у житті ваших дітей буде набагато менше проблем!
  
   
  

Рекомендації батькам з підготовки до дитячого садка

           Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну наближайте його до того режиму, що буде у дитячому садку.
           Поступово формуйте навички спілкування дитини з одноліткам: гуляйте з ним на ділянці дитячого садка.
           Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.
           Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона туди  пішла.
           Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте, як їй пощастило – восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтесь своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.
         Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що і як в якій послідовності вона робитиме. Чим докладнішою буде ваша розповідь, і чим частіше ви будете її повторювати, тим спокійніше й впевненіше  почуватиметься ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.
       Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності дитини та її звикання до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь – яким дорослим.
           Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.
           Пам’ятайте що до звикання дитини  до дитячого садка може знадобитися півроку. Розраховуйте свої сили, можливості й плани.
     Переконайтеся у тім, що вашій родині дитячий садок необхідний саме зараз. Будь –які ваші коливання дитина використовує для того, щоб протистояти відвідуванню дитячого садка. Легше й швидше звикають діти, батьки яких мають альтернативи дошкільному закладі.
           Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому Познайомтеся з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку. Чим ближчими будуть ваші стосунки з вихователями, іншими батьками та їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.
       У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.
         Приблизно за тиждень до першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала цю подію.

Як зробити дорогу до дитсадка веселою і цікавою?

      Уранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти…. Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих? Якщо у дитини кепський настрій  – розкажіть їй казку або загальну оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.
         Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжувати розпочати вами історію .Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення. Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в „Буріме”: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте , а дитина „придумує”. Скажімо „бджілка” – „квітка”:  „Пролетіла бджілка –а –а. І зраділа квітка-а –а!”.
        Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, „Руда, хитра…. (не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі, за зайцями ганяється”.
\          І не хай спочатку це буде не дуже образно й складно, але ж весело!

Чим зайняти дітей під час прогулянки на природі?

       Насамперед важливо пам’ятати, що тривалість щоденного перебування дитини на свіжому повітрі має бути максимальною, але не менше як 3-4 години. Перебування дітей на свіжому повітрі можна скоротити або взагалі скасувати прогулянки лише за несприятливих погодних умов, зокрема коли:
· дуже сильний вітер, злива, гроза;
· температура повітря вище + 35 С у затінку.
      Під час прогулянки дитина обов’язково має бути зайнята цікавою для неї діяльністю і задовольняти свої потреби в русі, грі та пізнанні навколишнього світу. Адже дитина росте, розвивається, кожна хвилина її життя має бути насичена новими враженнями.
      Намагайтеся забезпечити оптимальну рухову активність дитини під час прогулянки, адже це чи не найважливіший засіб її повноцінного фізичного розвитку. Дитина повсякчас має відчувати „м’язову радість” як про одну з умов здорової життєдіяльності організму. Тож дуже корисним будуть плавання у відкритій водоймі та різні рухливі ігри.

Специфіка пізнавального розвитку хлопчиків і дівчаток

         Специфіка пізнавального розпорядку у хлопчиків і дівчаток потребує диференціального підходу. У хлопчиків переважає зорове сприймання, у дівчаток слухове. У розвитку просторового мислення хлопчики випереджають дівчаток. Тому доцільно активізувати напрямок просторового мислення у дівчаток. Під час занять вихователю не слід вимагати повної відповіді від хлопчиків. У них швидкість мовлення менша ніж у дівчаток.
       Не варто вимагати від хлопчиків під час відповіді дивитися в очі педагогу. Адже це жіночий тип поведінки. Дівчатка дивляться в очі не відволікаються, кивають головою, шукають підтвердження, а хлопчики дивляться вниз або в бік, шепочуть собі під ніс, але це не означає, що не думають. У грі хлопчики потребують ігор з великою кількістю учасників. Дівчатка з меншою кількістю. Лідерство здобувають у перемовинах,  а хлопчики, силою.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

         Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і буде ще складніше заспокоїтися.
            Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам’ятну річ, що нагадуватиме про вас і про те, як сильно ви його любите.
            Ніколи не намагайтеся „вислизнути” непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона довіряла вам.
         Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтесь його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиком або що – небудь подібне.
            Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.
           Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч які, би істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде набагато складніше впоратися з її вередуваннями та слізьми.

Візуал, аудіал, кінестетик – хто вони?

    Ці слова означають особливості сприймання та оброблення інформації людьми різного віку. Люди сприймають і обробляють інформацію про своє оточення, спираючись на візуальний (зір), аудіальний (слух), кін естетичний (рух) досвід та інші чуттєві враження (дотик, нюх  тощо).

         Візуал – людина, яка сприймає більшу частину інформації за допомогою зору.
         Аудіал – той, хто отримує основну частину інформації через слух та інші відчуття: нюх, дотик тощо.
         Такі особливості психіки проявляються вже в дошкільному віці й відіграють значну роль:
– в успішності навчання;
– у формуванні нових навичок і вмінь;
– у налагодженні контактів дитини з оточенням.
         Адже залежно від цих особливостей психіки для різних дітей є різною є й типова пізнавальна позиція:
· для візуала – спостерігати, уявляти;
· для аудіала – слухати, говорити обговорювати;
· для кінестетика – діяти, переживати.
         То як же дорослим розпізнати у дитини провідний канал сприймання й обробки інформації? Виявляється це нескладно. Часто достатньо спостерігати за дитиною!
Дитина-візуал  при сприйманні інформації більше покладається на зорові відчуття. Вона швидко запам’ятовує колір, форму, розмір. Така дитина, отримавши нову іграшку, спочатку уважно розгляне її  з усіх боків. Діти – візуали люблять ліпити, малювати, вирізати, складати пазли. Їх заняття та ігри ґрунтуються на взаємодії очей та рук. Вони з більшим задоволенням розглядатимуть ілюстрації в книжці, ніж слухатимуть казку. Для дітей – візуалів важливо,  у що вони вдягнені. Вони самі обирають колір колготок, плаття чи сорочечки; дівчатка небайдуже ставляться до прикрас: блискіток, шпильок, стрічечок, бантиків тощо. Дитина – візуал насамперед запам’ятає, хто в чому прийшов сьогодні в дитячий садок, у кого на прогулянці була найкрасивіша іграшка. Така дитина досить охайна, як для свого віку. Вона скажімо, не полізе в калюжу, тому що черевики будуть брудними, некрасивими . У спілкуванні з однолітками дитина – візуал спочатку спостерігає, а вже потім йде на контакт чи спільну гру, може тривали час гратись одна. Виховуючи – дитину візуала, необхідно приділяти увагу розвитку її мовлення та комунікабельності, бо вона неговірка. А ще важливо удосконалювати її фізичний розвиток та координацію рухів.
       Дитина – візуал пізнає навколишній світ через звуки, тому раніше за інших дітей починає говорити, має великий словниковий запас. Такі діти люблять слухати музику, казки, спілкуватися – обговорювати, доводити. Вони вигадують різні казки, ігри. Вміють переконувати, вмовляти. Та в рухливих іграх брати участь не люблять. Діти – аудіали дуже комунікабельні. Вони можуть трохи відставати від ровесників у розвитку навичок, пов’язаних із зоровим і моторним сприйманням, скажімо у пошуку відмінностей на картинках чи у вмінні вправно залазити на гірку, швидко й довго бігати. Тому розвитку таких навичок тому слід приділяти особливу увагу, використовуючи з цією метою  різні ігри та вправи.
       Дитина – кінестетик пізнає світ за допомогою дотиків та рухів. У неї гарно розвинена моторика, вона дуже багато рухається, зазвичай рано починає ходити. Такі діти люблять активні ігри, пов’язані зі стрибками, бігом, боротьбою, їм складно всидіти на одному місці, довго займатись тією самою справою. Дитина – кінестетик любить всього торкатись, все обмацувати: для неї особливо важливими є тактильні відчуття. Тому частіше пестіть таку дитину, обіймайте її, цілуйте, намагайтеся рідше вживати улюблену батьками фразу «Не чіпай!».
          Дорослим, що опікуються вихованням дітей, слід зважати на їхні індивідуальні особливості, зокрема активний словник, особливості уваги, пам’яті тощо.
         Візуали у своєму мовленні переважно використовують іменники, дієслова, прикметники – пов’язані із зором, – дивитися, спостерігати, картина, яскравий, як бачиш тощо. Для аудіалів характерним є слова, пов’язані зі слуховим сприйманням, – голос, послухайте, обговорювати, мовчазний, тиша, беззвучний тощо. Словник кінестетика в основному містить слова, що описують відчуття – схоплювати, м’який, теплий, шовковистий, дотик, приємний запах, ароматний, гнучкий тощо.
     Стосовно уваги, то кін естетику взагалі важко її концентрувати, його легко відволікти будь–чим. Аудіал легко відволікається на звуки, а візуалу, шум практично не заважає.
      А щодо особливостей пам’яті, то візуал пам’ятає те, що бачив, запам’ятовує картинами, бо має образне розвинене мислення. Аудіал ліпше запам’ятовує те, що обговорює, – запам’ятовує слухаючи. Кінестетик пам’ятає загальне враження: запам’ятовує рухаючись, обмацуючись, нюхаючи.
         ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Будь – яка людина, зокрема й дитина, використовує різні канали сприймання, тож дитина не може бути, скажімо лише візуалом чи аудіалом. Особливості сприймання залежать і від віку: дітям раннього вік у притаманне прагнення до всього доторкнутись, скуштувати на смак, діти старшого дошкільного та шкільного віку часто використовують слух і зір.

Компетентність і компетенції

          Поняття  «компетентність» відображає  прикінцевий  результат, який  свідчить  про  ефективність  роботи  людини, її  здатність  як  фахівця  досягати   мети  у  своїй  діяльності.

           Компетентність  можлива  лише  у  якій-небудь  діяльності. Так, компетентність  у  тій  чи  іншій   діяльності – це  набір  знань, умінь  та  навичок, що  дають  змогу  людині  успішно  її  виконувати. Але  без  досвіду  виконання  діяльності  бути  компетентним  у  ній  неможливо.
          Результати  одного  наукового  дослідження   засвідчили, що  успішних  і  компетентних  фахівців  характеризують  такі  дев’ять  якостей:
•    відповідальність;
•    організованість;
•    урівноваженість;
•    кмітливість;
•    інтелектуальна  ефективність;
•    активність;
•    товариськість;
•    культурність;
•    освіченість.
      Тоді  як  для  некомпетентних  людей  властиві  нетерпимість, самовпевненість, нездатність  до  самореалізації, імпульсивність  і  впертість.
         Компетентнісний  підхід  в  освіті  є  спробою  відмовитися  від  книжково-абстрактного  знання  як  центру  і  сенсу  будь-якої  освіти. Він  передбачає  визнання  того, що  справжнє  знання – індивідуальне  і  формується  завдяки  досвіду  власної  діяльності. Тож  у  контексті  компетентнісного  підходу  завдання  освіти  не  в  тому, щоб  «нашпигувати» дитину  тими  чи  іншими  знаннями, а  в  тому, щоб  зробити  її  діяльність  успішною, навчити  знаходити  індивідуальну  дослідну  компетентність  у  будь-якій  справі, яку  вона  робить.
       Будь-яка  діяльність  потребує  певного  рівня  компетентності. Але  ця  компетентність  не  може  бути  задана  заздалегідь. І  продіагностувати  її  можна  тільки  у  процесі  діяльності.
        Для  цього  всі  необхідні  для  кваліфікованого  виконання  тієї  чи  тієї  роботи  знання, навички, уміння, якості  та  здібності  позначають  як  «компетенції» – цеглинки, із  яких  складається  компетентність.

---

      Іншими  словами, ключові  компетенції – це  ключ  до  становлення  компетентності. Сформованість  ключових  компетенцій  означає, що  людина  має  якийсь  особливий  ресурс  досягнення  високого  рівня  компетентності  в  будь-якому  виді  діяльності.
       Нині  питання  поліпшення  якості  освіти  все  частіше  розглядають  як  питання  забезпечення  компетентнісного  підходу  в  освіті. Розуміючи  якість  дошкільної  освіти  як  співвідношення  між  запитом  і  ступенем  його  задоволення, ми  повинні  враховувати, що  індивід, суспільство  і, нарешті, держава  по-своєму  формують  запит  до  системи  освіти.
       Проте  слід  зазначити, що  в сучасних  дошкільних  закладах  має  місце  невиправдане  захоплення  предметним  навчанням, що  обумовлено  цілою  низкою  причин:
•    по-перше, батьки  як  замовники  послуг  дошкільної  освіти  трактують  підготовку  дитини  до  школи  як  навчання  читання  та  письма (часто  адміністрація  дошкільного  навчального  закладу  та  шкіл  розуміє  цей  процес  так  само);
•    по-друге, більшість  програм  державного  рівня  містить  чітко  вибудувані  завдання  навчання, тоді  як  інші  аспекти  дошкільної  освіти, на  жаль, не  опрацьовані  там  так  само  детально;
•    по-третє, педагог  має  недостатню  кваліфікацію.
Дошкільна  освіта  має  бути  спрямована  на  формування  елементів  ключових  компетенцій, які  стануть  підґрунтям  для  роботи  системи  початкової  освіти  в  цьому  напрямі.
           Сформовані  ключові  компетенції  дають  змогу  індивіду: 
•    вивчати – уміти  розв’язувати  проблеми, самостійно  навчатися, отримувати  користь  з  власного досвіду, упорядковувати  свої  знання  і  пов’язувати  їх  між  собою;
•    шукати – опрацьовувати  різні  бази  даних, консультуватися  з  експертами, одержувати  й  обробляти  інформацію;
•    думати – встановлювати  взаємозв’язок  між  минулими  і  поточними  подіями, критично  ставитися  до  того  чи  того  аспекту  розвитку  суспільства, уміти  протистояти, займати  певну  позицію  в  дискусії, формулювати  свою  думку, оцінювати  погляди  інших;
•    братися  за  справу – включати  в  проект, нести  відповідальність  за  свою  роботу, уміти  організовувати  її;
•    адаптуватися – уміти  використовувати  нові  технології  та  комунікації, знаходити  нові  варіанти  розв’язання  питань.

---

          Розмежовуючи  поняття «компетність» і  «компетенція» за  основу  потрібно  взяти  досвід  дитини.
         Досвід – своєчасна  сукупність  способів  діяльності. Його  елементами  і  складовими  є:
•    знання  про  довкілля, способи  дії;
•    власне  досвід, який  можна  поділити  на  матеріалізований (практичний) і  той, що  формується  під  час  мислення;
•    досвід  емоційно-ціннісного  ставлення  до  дійсності, який  містить  все, що  стосується  мотивації.
         Отже, компетенція – це  можливість  діяння, активна  позиція, за  якої  дитина  знає, може  й  хоче  щось  зробити.
        Формування  в  дітей  ключових  компетенцій, тобто  особистісно  усвідомлюваної  системи  знань, умінь, навичок, що  увійшла  в  суб’єктивний  досвід  може  бути  використана  в  різних  видах  діяльності  та  під  час  розв’язання  низки  життєво  значущих  завдань, має  стати  головним  завданням  дошкільного  закладу.

---

Виховання людяності

              Моральною, а тим більше духовною, є лише людина свідомо гуманна.

         Серце людини зіткане з її ставлення до інших: те, чого вона варта, цілком визначається тим, до яких людських стосунків вона прагне (психолог С. А. Рубінштейн). Людина, її місце в системі соціальних взаємин – центральна проблема морального виховання. Сьогодні до актуальних проблем морального виховання відносяться формування гуманного ставлення до навколишнього, виховання колективістської спрямованості поведінки, працелюбності, морально – вольових якостей особистості (чесності, скромності, відповідальності, тощо). Питома вага нормативного регулювання поведінки зменшується насамперед через послаблення соціального контролю, що є наслідком демократизації суспільного життя та зниження авторитету старшого покоління. Зростає значення самостійного регулювання поведінки людини на основі гуманістичних цінностей. Адже насправді моральною є людина свідомо гуманна, яка інакше не може діяти, незалежно від того, чи буде винагороджений її вчинок. Звички гуманної поведінки формуються з дитинства, передусім у взаєминах з дорослими та однолітками. Важливо зрозуміти, що відсутність спеціальних педагогічних умов негативно позначається на формуванні особистості: якщо не виховують батьки та педагоги, то цю місію виконують випадкові люди, засоби масової інформації, тощо.

           Уже в ранньому віці починає складатися таке важливе особистісне утворення, як базисна довіра до світу (уявлення дитини про надійних дорослих, емоційна близькість з ними). За умов правильного виховання воно переростає у відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей, інтерес до спілкування. Правильне ставлення дитини до явищ соціального довкілля ґрунтується насамперед на особистісному, суб’єктивному ставленні до дитини близьких дорослих. Для формування гуманістичної позиції важливе позитивне ставлення до себе та інших людей, оптимістичне світосприйняття.

             Людяність є базовою особистісною якістю, ознакою соціальної компетентності, яку можна характеризувати за такими складовими: пізнавальний компонент, ціннісний, емоційний, оцінний, поведінковий. Чим ширшим і різноманітнішим стає соціальний досвід дитини, тим більшого авторитету набувають дорослі, які відповідають критеріям моральної поведінки. Саме найближчі дорослі: батьки, члени родини, педагоги – відіграють вирішальну роль в усвідомленні й переживанні дитиною таких моральних категорій як доброта, любов, щастя, гідність людини, честь роду, відданість батькам, вірність, а не абстрактні образи вождів і героїв. Ці моральні категорії є загальнолюдськими і вічними. А цінності, що відповідають їхньому змісту, формують здатність залишатися Людиною за умов змінного соціуму, конкуренції та соціальних негараздів. У педагогічному значенні спілкування з дорослими має як позитивні так і негативні сторони.

           Дитина освоює і реалізує цілі, які «нав’язуються» дорослим, але водночас вона має можливість розширювати зони діяльності, виходити за межі встановлених норм, шукати нові форми діяльності, тобто поступово ставати практичним організатором власної діяльності. Темпи та динаміка сучасного життя, соціальний поділ та економічні кризи зумовлюють підвищення агресивності та емоційної нестабільності в житті людей. Дорослі не завжди здатні впоратися з життєвими труднощами, зберегти впевненість та відповідальність. У цих умовах зростає роль педагога як прикладу для дитини в соціально прийнятних способах взаємодії з навколишнім. І зовсім неприпустимим є використання у педагогічному процесі засобів, що можуть спровокувати дитину на антигуманні й антисоціальні прояви (наприклад, акцентування на силі як на засобі розв’язання конфліктів, наведення порядку або надмірний осуд негативного вчинку, що переходить у вияв зневаги до особистості, тощо).

              Щоб виховний процес наповнювався справді ціннісним змістом, педагог має пам’ятати:
•    Спрямування духовного розвитку дітей має відповідати системі цінностей, яка реально існує в суспільстві.
•    Доцільно орієнтуватися на найбільш значущі цінності, які презентують узагальнені цілі соціального становлення.
          Виховну функцію може виконувати лише визнана, усвідомлена і емоційно пережита дитиною цінність. Найкращий спосіб передачі дітям норм гуманної поведінки – створення сприятливої соціальної ситуації розвитку. Для соціально – емоційного благополуччя в плані успішності взаємодії з оточенням як у нових ситуаціях, так і в звичних обставинах, важливу роль відіграє впевненість у собі та інших людях, яка, по суті , є показником особистісних можливостей дитини. Дитина тоді впевнена, спокійна, відверта, коли відчуває підтримку, коли вона не боїться, що її не зрозуміють і покарають. Дорослому належить провідна роль у розвитку самої потреби в спілкуванні, він організує взаємодію з дитиною у «зоні найближчого розвитку», забезпечуючи реалізацію її потенційних можливостей. Це вимагає від вихователя гуманістичного світогляду, володіння відповідними педагогічними технологіями, творчого підходу до дітей, врахування їхніх індивідуальних особливостей.

         Поряд із традиційними засобами ознайомлення дошкільнят зі світом людей (екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, етичні бесіди, заняття, спостереження, ігри соціальної тематики, читання художньої літератури, тощо), для здійснення завдань гуманістичного виховання необхідно використовувати такі виховні технології:
•    Уроки Добра і Краси, матеріалом до яких можуть слугувати етичні розповіді Василя Сухомлинського;
•    Етичні казки;
•    Подорожі до Країни Милосердя;
•    Психотехнології (гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга»);
•    Ігрові технології («Квітка доброти», «Дзвіночки совісті», «Промінчики людяності»);
•    Ситуації морального вибору (порівняльні, оцінювальні, проблемні);
•    Складання родового дерева, розгляд фотознімків, документів, листів та інших родинних реліквій.

Як заклопотаним батькам знайти час на дитину

               Кожна родина, мріючи про дитину, уявляє, якими чудовими батьками вони стануть своєму синові або доньці. У своїх мріях ми бачимо, як будемо день і ніч грати зі своїм малюком, облаштовувати йому кімнату, купимо всі іграшки світу, прочитаємо безліч книг, передамо свої знання і вміння. А головне – будемо уважними, терплячими і дбайливими матусями, які здатні вчасно побачити проблеми і прийти на допомогу, з легкістю завоювати довіру і любов улюбленого чада. Але, коли в нашому житті з’являється малюк, часто реальність вносить свої корективи.

             На роботі часто доводиться затримуватися, тому що справ дуже багато, а грошей на всю красу життя як завжди не вистачає. Після важкого робочого дня ваша дитина замість того, щоб порадувати батьків гарною поведінкою, влаштовує сцени, колупається в тарілці, не хоче прибирати іграшки, а всі ваші спроби відправити його в ліжко обертаються справжнім скандалом, в якому страждаєте не тільки ви і дитина, а й сусіди. Вас все частіше відвідують думки, що щось у вашому житті не так, раз замість радості спілкування з власним чадом ви придбали тільки клопіт. Як же досягти такої бажаної гармонії у спілкуванні зі своєю дитиною? Адже це просто необхідно, і не тільки вам, а й самому малюкові. У житті нам завжди доводиться робити вибір.

           Відмовившись від кар’єри, ви не зробите свою дитину щасливою, але іноді треба по можливості не переробляти понад графіку і з чистою совістю прийти раніше додому. Проводячи час у дитячому садку увесь робочий тиждень, дитина має велику потребу в батьківському теплі й увазі, і вечірні капризи зайве тому підтвердження. Якщо ви дійсно любите свого малюка, то вам варто вже сьогодні замислитися над тим, як часто ви проводите з ним час (не рахуючи приготування обідів, душа перед сном і дорогу в садок). Як часто ви граєте разом, гуляєте, просто розмовляєте? Як правило, після детального аналізу батькам стає соромно. Замість того, щоб витрачати час на докори сумління і жалкувати про нездійснене, краще не гаючи ні хвилини почати діяти.

               Ось кілька пропозицій для тих, хто бажає з користю для себе і дитини змінити життя на краще:

1. Навіть якщо ви дуже зайняті, час на дитину має бути завжди!

Важкий робочий день відкладає свій відбиток. Тому постарайтеся, приходячи додому, залишати за порогом турботи і справи, пов’язані з роботою. Придумайте для себе ритуал, який допоможе звільнитися від важких думок, розслабитися і заряджати силами і енергією на вечір у колі родини.

Наприклад, можна прийняти душ з аромомаслами або полежати 10 хвилин на ліжку під звуки природи або улюбленої музики. Для когось відмінним способом розслаблення є ванна для ніг і кухоль чаю з лимоном. Головне, щоб цей ритуал міцно увійшов у ваше життя і допомагав відновленню сил.

2.Навчіться довіряти йому. Частіше говорите про те, що без нього у вас вийшло б не так добре. Малюк відчує свою значущість, отримає необхідні в житті навички, а головне – проведе час з вами.

           Якщо правильно організувати процес, вчасно пояснити і показати, що потрібно від дитини, то найближчим часом у вас в будинку з’явиться чудовий помічник. Головне – не лаяти його і не дратуватися, якщо щось вийде не зовсім добре, адже це всього лише робочий момент. Чим раніше ви знайдете час на навчання, тим швидше маля стане самостійним.

“не”, на яких виростають хороші батьки

1. Не нервуйте. Почніть з себе. По-перше, діти дуже відчувають наш настрій і переймають його. У спокійних батьків спокійні діти. По-друге, діти вимагають дуже багато нашого терпіння. Тому вам необхідний хороший настрій. Обов’язково висипайтеся, нехай навіть на шкоду домашнім справам. Не відмовляйтеся від допомоги родичів, якщо пропонують. Намагайтеся вибиратися з дому і хоч зрідка змінювати оточення. Вашій дитині дуже потрібна задоволена життям мама.

2. Не змінюйте думок. Якщо дали дитині слово, обов’язково виконайте обіцяне. Те ж стосується і заборон: якщо щось було заборонено один раз, значить і всі наступні рази ця заборона повинна зберігатися. І не може бути такого, що з мамою не можна, а з татом можна. У всіх членів сім’ї повинна бути одна виховна стратегія.

3. Не бийте. Якщо ви піднімаєте руку на дитину (нехай навіть це «невинний» ляпас), ви вчите її вирішувати конфлікти з позиції сили. Малюк буде знати, що хто вищий, старший, сильніше, той і має рацію. І, коли виросте, цілком зможе відплатити вам тією ж монетою.

4. Не брешіть. Якщо ви збираєтеся на щеплення, так і скажіть: «Тобі будуть робити укол, це неприємно, але я буду поруч». Якщо ви курите, так і поясніть, що це погана звичка, ви нічого не можете з собою вдіяти, але постараєтеся. Якщо дитина просить щось зробити, а ви забули, просто вибачтеся. Кожна маленька брехня – це підрив вашого авторитету.

5. Не шантажуйте. «Якщо ти перестанеш кричати, я дам тобі цукерку». Або «Якщо ти не припиниш, то не будеш дивитися мультики». Це дресура, шантаж і маніпуляція. Потрібно завжди намагатися знайти слова, щоб переконати дитину зробити бажане. Головне набратися терпіння.

6. Не забороняйте. Перш ніж заборонити щось дитині, подумайте, чи так важлива ця заборона? Заборон повинно бути по-мінімуму, інакше дитина всі їх просто не сприйме і не запам’ятає. Розетки, гаряча плита, вікна, дорога – однозначно не можна. Все інше – прибрати з очей геть або розслабитися і дозволити. Якщо дитина дісталась до вашого дорогого телефону або губної помади – це ваша провина, що не заховали. А для дитини це абсолютно заслужений трофей.

7. Не подавайте неправильний приклад. Нерозумно розповідати дитині про шкоду куріння, затягуючись цигаркою. Пояснення «Я дорослий, мені можна» – не працює.

8. Не бійтеся визнавати свої помилки. Ми не боги і теж помиляємося. Якщо ви в пориві гніву раптом накричали на дитину або якщо десь прийняли неправильне рішення або не так зрозуміли малюка, обов’язково поясніть йому, в чому ваша помилка і попросіть вибачення. Ваш батьківський авторитет не зруйнується, не переживайте. Проте малюк буде знати, що не потрібно соромитися своїх помилок. Адже тільки завдяки їм ми здобуваємо цінний досвід.

9. Не бійтеся розпестити. Не бійтеся зайвий раз обійняти дитину, взяти на руки, купити подарунок. Якщо у вас є така можливість, обіймайте, носіть на руках і обдаровуйте. Найголовніше – це чітка виховна лінія в пунктах, які викладені вище. Якщо ви твердо стоїте на встановлених вами правилах, то в іншому можете потішити дитину. Адже дитинство у наших малюків одне.

Чого вчиться дитина в сім’ї?

            Ви можете довго читати дитині лекції про правила поведінки, навчати бути її доброю, ввічливо спілкуватися з людьми, пробачати і любити. Але насправді більшість знань у цій сфері діти отримують, спостерігаючи за діями і вчинками своїх батьків. Тому закономірно, що ваші діти стають вашим дзеркальним відображенням. І саме батьківські вчинки, а не слова моделюють особистість дитини! Тож звертаємо вашу увагу на 10 основоположних понять, розуміти які дитина вчиться в сім’ї.

•  Щасливий шлюб. Модель сім’ї дитина переймає зі своєї родини. Що щасливіший ваш шлюб, то більше шансів на сімейне щастя в майбутньому у вашої дитини.
•  Повага. Непросто навчити дитину поважати. Вона сама має побачити й відчути таке ставлення. Найкращій спосіб продемонструвати дитині повагу в сім’ї – це виявляти її одне до одного.
• Обов’язки. Дитина має знати, що кожен член сім’ї повинен виконувати певні обов’язки. Оскільки вона ще маленька і її обов’язки – це вчасно їсти і лягати спати, на власному прикладі покажіть дошкільнику, що таке справжні обов’язки і як їх слід виконувати. Саме від вас дитина дізнається, що є обов’язками жінки і чоловіка, матері й батька. Відтак у її свідомості починають вибудовуватися правильні моделі поведінки в сім’ї.
• Рівноправ’я і компроміси. У дитячі роки дитина ледь розуміє значення цих понять, адже батьки завжди діють за принципом «усе найкраще – дітям». Оскільки в особі мами й тата дошкільник бачить маленьку соціальну групу та спостерігає за стосунками в ній, він буде копіювати їхні моделі поведінки і застосовувати їх у своєму середовищі – на дитячому майданчику, у дитячому садку.
• Радість сімейного буття. Лише зі щасливими і люблячими батьками, дитина теж зможе стати щасливою і зрозуміти, що сім’я – це найбільша цінність людини.
• Конфлікт. У жодному разі не можна влаштовувати скандали на очах у дитини. Демонструйте їй, як мирно й розумно уникати конфліктних ситуацій і розв’язувати їх.
• Безумовна любов. Лише постійно перебуваючи в атмосфері щирої і безумовної любові, дитина зможе зрозуміти, що це таке. Не пізнавши своєчасно цього почуття, вона навряд чи зможе його відчути і проявити у дорослому житті.
• Вибачення. Просіть вибачення одне в одного у присутності дитини, нехай вона бачить і чує це. Усі мають право на помилки. Нічого страшного, якщо хтось оступився, розлютився або забув щось зробити, гірше, якщо він не вибачився за це перед близькими людьми.
• Почуття. Багатьом людям складно виражати свої почуття, вони соромляться і приховують їх. Але як можна соромитися самого себе і бути нещирим? Такі проблеми родом із дитинства. Тож не соромтесь говорити, наприклад, своєму чоловікові, як ви його кохаєте, цінуєте тощо.
• Щедрість. Покажіть дитині, що з близькою людиною потрібно ділитися всім – від крихти хліба до почуттів та емоцій.

Музичне виховання дітей

          Музичне виховання дітей – це синкретичний творчий процес, який відповідає їхнім етико-естетичним потребам та гарантує інтенсивність емоційно-почуттєвих зусиль, збуджує прояви творчості, забезпечує поліваріантність вибору засобів ведення продуктивної діяльності. Музичне виховання не лише залучає дитину до світових культурних надбань, а й формує її ціннісне ставлення до навколишнього світу, дає змогу гармонійно розвиватися.
        Вплив музики на емоційний, творчий, психічний розвиток дитини безперечний. Музика здатна викликати у малюка шквал почуттів і переживань. Вже в перші місяці дитина прислухається до мелодійних та заколисуючих звуків колискової, жваво реагує на танцювальну музику, зупиняє погляд на музичному інструменті, що звучить.
             Музичні здібності у дітей проявляються дуже рано. Музика постійно викликає в дитини посмішку, рух, вона вся ніби перетворюється та пожвавлюється. З віком емоційний відгук дитини на музику носить більш визначений характер. Музичне виховання є органічною складовою всього навчально-виховного процесу в дитячому садку. Музична практика дитини виявляється через сприйняття музики, її виконання та музично-освітню діяльність. У процесі музичного виховання діти ознайомлюються з різними музичними творами, набувають певні знання, виробляють уміння й навички слухання музики, співу, музично-ритмічних рухів.

Завдання музично-естетичного розвитку дошкільників

Основні завдання музичного виховання

1.  Виховувати любов та інтерес до музики (тільки розвиток емоційної чуйності і сприйнятливості дає можливість широко використовувати виховний вплив музики).
2. Збагачувати враження дітей, знайомлячи їх у виразно організованій системі з різноманітними музичними творами і використовуваними засобами виразності.
3.   Залучати дітей до різноманітних видів музичної діяльності, формуючи сприйняття музики і найпростіші виконавські навички в області співу, ритміки, гри на дитячих інструментах, знайомити з початковими елементами музичної грамоти (все це дозволить їм діяти усвідомлено, невимушено, виразно).
4.   Розвивати загальну музикальність дітей (сенсорні здібності, ладо-висотний слух, почуття ритму), формувати співочий голос і виразність рухів ( якщо в цьому віці дитину навчають і залучають до активної практичної діяльності, то відбувається становлення і розвиток всіх її здібностей).
5.  Сприяти розвитку музичного смаку.
6.  На основі отриманих вражень і уявлень про музику проявляється спочатку вибіркове, а потім оцінювальне ставлення до виконуваних творів.
7.  Розвивати творче ставлення до музики перш за все в такій доступній для дітей діяльності, як передача образів у музично-ритмічних рухах, пісенних імпровізаціях, в іграх і драматизації.

Коли діти неуважні: розв’язуємо 5 типових ситуацій

1. Дитина розмовляє, крутиться перед слуханням:

– “Запросіть” на музичне заняття персонажа-іграшку, який разом з дітьми слухатиме музику. Запропонуйте від його імені завдання, дайте настанови.

– Розккажіть захопливу історію про музичний твір, його композитора або виконавця.

– Прочитайте вірш або коротке оповідання, співзвучне настрою музики.

– Об’єднайте дітей у команди і запропонуйте виконати завдання – уважно слухати. Хто впорається найліпше – переможе та отримає символічний приз.

2. Дитина відволікається після перших звуків музики:

– Запропонуйте незвичну позу для слухання: наприклад, не сидячи, а лежачи на килимку, стоячи біля вікна тощо. Зміна обстановки має заспокоїти.

– Змініть атмосферу в залі – затуліть штори, вимкніть світло та увімкніть бра або торшер тощо.

3. Дитина слухає твір певний час, але раптом переключається на оточення:

– Покажіть жестами, що зараз необхідно дотримуватись тиші. А після закінчення музичного твору витримайте паузу мовчання і скажіть: “Коли ти відволікаєшся, якась частина музичного твору проходить повз тебе, ти можеш прогавити найцікавіше. Тож надалі будь уважним”.

– Підготуйте картинки для активізації уваги: символи, кольорові зображення, суголосні музиці. Під час слухання розміщуйте їх на мольберті. Процес сприймання буде результативнішим. Діти перебуватимуть у полі музичного твору, роздумуватимуть над ним навіть тоді, коли музичний керівник мовчить і звучить лише музика.

4. Дитина не може передати словами свої враження та емоції від прослуханого твору:

– Запропонуйте обрати одну з різноколірних карток. Колір має асоціюватися з настроєм музики.

– Покажіть гру з “емоційними кубиками” або картками. Вони допоможуть кожному висловити власні емоції, не враховуючи думки товаришів.

– Хваліть дітей. Робіть це не лише словами “добре”, “правильно”, “молодець”, а й привітним поглядом, усмішкою. При ньому обов’язково обгрунтуйте свою оцінку: “Мишко – молодець, він сьогодні був уважним і запам’ятав назву твору”, “Аліна сьогодні яскраво описала характер музичного твору”. Дитину молодшого віку можна погладити по голові.

5. Дитина не запам’ятала настрій музики, не може охарактеризувати його:

– Запропонуйте виконати “танець” пальчиковими іграшками під музику.

– Намалюйте разом із вихованцями музику. Малювати можна із заплющеними очима, навмання – штрихами, колами, крапками.

– Покажіть мультфільм у супроводі музики.

Вплив музики на дитину

         Музика володіє сильним психологічним впливом на людину. Вона впливає на стан нервової системи (заспокоює, розслаблює чи, навпаки, розбурхує, збуджує), викликає різні емоційні стани (від умиротворення), спокою і гармонії до занепокоєння, пригніченості або агресії). У зв’язку з цим важливо звернути увагу на те, яку музику слухаєте ви і ваші діти.

      Збудлива, гучна музика, що виражає агресивний настрій, позбавляє людину (і дорослого, і дитину) стану врівноваженості, спокою, а при певних умовах (наприклад, на рок-концертах), спонукає до руйнівних дій. Особливо протипоказана така музика гіперзбудливим дітям із слабким контролем, тому що вона підсилює прояви негативних властивостей у поведінці дитини.

             Спокійна музика, що викликає відчуття радості, спокою, любові, здатна гармонізувати емоційний стан як великого, так і маленького слухача, а також розвивати концентрацію уваги. Музику можна використовувати перед сном, щоб допомогти дитині заспокоїтися і розслабитися. Коли дитина ляже у ліжко, увімкніть спокійну, тиху, мелодійну, м’яку музику і попросіть її закрити очі і уявити себе в лісі, на березі моря, в саду або в будь-якому іншому місці, яке викликає в неї позитивні емоції. Зверніть увагу дитини на те, як розслабляється і відпочиває кожна частина її тіла.

           Ще з давніх часів люди помітили, що людський голос і звук взагалі володіють сильним впливом. Так, звук східного духового інструменту панга вводить змію в стан, подібний гіпнозу. Вібрації людського голосу в одному випадку мають лікувальну дію (що здавна використовувалося народними цілителями), а в іншому – заподіюють людині шкоду.

           Мова людини є найсильнішим чинником впливу, як на оточуючих, так і на самого мовця. Наш внутрішній стан, наші думки, ставлення до світу виявляються у змісті мови і в її інтонаційному забарвленні. А те, що ми говоримо і як це вимовляємо, в свою чергу відкладає відбиток на психологічний стан слухача, впливає на наші відносини з ним. Наприклад, грубий, різкий голос дорослого може викликати у дитини сильний переляк і стан заціпеніння. Постійно роздратований, незадоволений голос мовця породжує у слухача відчуття, що його не люблять і не приймають як особистість. А відмова в чому-небудь, виголошена спокійним, м’яким, співчуваючим голосом допомагає дитині легше примиритися з незадоволеністю її бажання.

Захворювання дитячих голосових зв’язок

      В дитячому садочку, дома, чи на дитячих святах (днях народження), на вулиці дуже часто просять дітей голосно відповідати, читати вірші, співати, щоб всім було чути! Але багато батьків та педагогів не розуміють, що потрібно запобігти щонайменшому перегріванню голосових зв’язок дітей, слідкувати, щоб режим дитячої розмови був помірним, заборонити дітям надто голосно викрикувати! Якнайскоріше заспокоїти дитину, коли вона плаче, або кричить.

           Голосовий апарат – це частина нашого організму і за його станом необхідно стежити. Тому треба дотримуватися правил його гігієни та охорони, а саме:

• уникати крику, тривалого мовленнєвого апарату;
• не співати під час хвороби;
• не співати на вулиці у холодну пору року;
• обмежувати вживання гострих, солоних, занадто холодних та гарячих страв,категорично заборонити дітям вживання газових напоїв дітям дошкільного віку.

         На голосову функцію дуже впливає хвилювання. Через те, батьки та педагоги повинні подбати про створення позитивного, психологічного клімату у сім’ї та колективі!

Правила роботи дитсадка під час карантину

Інформація щодо відновлення діяльності закладів дошкільної освіти

Рекомендації щодо протиепідемічних заходів у закладах дошкільної освіти на період карантину